Основні риси Євангелія від Марка (закінчення)

Марко – євангелист, який показує нам Ісуса найбільше приголомшливо: Його людська природа, будучи такою близькою до нашої, водночас променіє і надзвичайним сяйвом, що Його тепер ми називаємо божеством, але для апостолів воно становило нерозгадану загадку, тайну, секрет Ісуса. І видається, що Ісусові дуже залежить на цьому секреті. До цього аспекту Марко виявляє найбільшу чутливість з усіх євангелистів; він нотує більше від інших, наскільки ретельно Ісус намагався його втаїти, і з яким приголомшенням апостоли розкривали цей секрет; і в Марка більше, ніж в інших Євангеліях, вони не розуміють, мають «закам’яніле» серце.

Безперечно, Ісус поводився стримано перед ентузіязмом народу, щоб не призвести до політичних непорозумінь з приводу Свого месіянства. Але це не єдина причина. Марко навмисно присвячує особливу увагу цьому фактові, адже, окрім педагогічної турботи Ісуса за Своїх безпосередніх слухачів, він виявляє ще й конкретну ситуацію, в якій здійснюється об’явлення: до віри приводить не сама лише відкрита декларація, ким є Ісус. Сама декларація, навіть якщо її сприйняти правильно, ще не породжує віри в Ісуса. Лише внаслідок тривалого і невпинного перебування з Ісусом при Його житті, Його ділах і поведінці питання Його ідентичности глибоко заторкує все життя; і тільки вірність Йому після наруги над хрестом надає глибокого і переконливого значення Його словам. А до того часу можуть виникати хіба лише запитання, сумніви і тимчасовий ентузіязм.

Так визріла віра учнів, зокрема віра Петра. Марко більше від інших євангелистів наголошує на зародженні й визріванні цієї віри, що згодом стане для Ісусових учнів початком нового життя. Одночасно він показує, що для того, аби дійти до живої віри в Ісуса, необхідно пройти такий самий шлях, йдучи вслід за тими, хто першим пережив цей досвід, – тобто за учнями Ісуса. А після них справжнім середовищем, в якому можна пройти свій шлях до віри, є Церква.

е) Єдина дещо чіткіше окреслена особистість у Марка – це постать Петра. Усі інші завжди перебувають в гурті, з якого ніхто не вирізняється. Іноді Марко виразно згадує ще про Якова та Івана, що разом з Петром становлять найближчу до Ісуса трійку: Ісус бажає, щоб вони були присутні з Ним при воскресінні дочки Яіра, при переображенні та в Оливному саду. Але, як правило, лише Петро бере слово і навіть виступає від імени інших. Утім, цікаво зауважити, що в другому Євангелії відсутні такі епізоди, що якимось чином підносили б авторитет Петра, – наприклад, обітниця, що він стане главою Церкви, яку знаходимо в Матвія (Мт. 16:16 нн), чи його хода по воді на Генезаретському озері (Мт. 14:24-33), чудотворна риболовля (Лк. 5:1-11), чи податок на храм, що його Ісус сплачує за Себе й за Петра монетою, яку той чудесним шляхом добуває з пащі риби (Мт. 17:24-27).

Марко, натомість, без скрупулів розповідає про епізоди, які упокорюють Петра, – наприклад, про гострий докір Ісуса відразу після Петрового урочистого визнання його Месією (Мр. 8:33), про трикратне відречення від Ісуса (Мр. 14:66-72) – одне слово, про ті епізоди, які виявляють Петрову нерозважливість, слабкість, нерозуміння місії Ісуса.

Той спосіб, в який Марко змальовує Петра, дуже добре узгоджується з переданням, яке описує проповідь глави Церкви як основу Євангелія Марка. Адже Петро не мав потреби вихвалятися своєю владою, що була загальновизнана в первісній Церкві, як це виразно видно з Євангелія Матвія, з Дій апостолів і навіть зі свідчення самого Павла. Тим-то й зрозуміло, що він зі зворушливою покірливістю звертав увагу на незручні для себе епізоди, аби таким чином ще краще показати, що тим, ким він був, він завдячував лише любові та волі Ісуса.

Такий брак поваги до визнаного всіма глави Церкви є також виразним свідченням про щирість Марка, з якою він писав своє Євангеліє, де він неодноразово вказує також і на нерозуміння місії Ісуса та багатьох Його слів усіма іншими апостолами.

Те, що віра в Ісуса здобула весь світ, даючи людям надію на вічне життя і щастя, без сумніву, не сталися завдяки розумові і вмілості дванадцятьох бідних і неосвічених рибалок. Але Бог послуговується саме найменш придатними і найбільш покірними середниками для здійснення Своїх надприродних чинів, аби всі могли переконатися, що це діє і спасає ніхто інший, як тільки Він. Цей парадокс вповні збагнув і чітко висловив Павло, пишучи до своїх вірних у Коринті: «Але Бог вибрав немудре світу, щоб засоромити мудрих, і немічне світу Бог вибрав, щоб засоромити сильне, і простих світу, і погорджених, і незначних вибрав Бог, щоб значне знівечити, так щоб не хвалилося перед Богом жадне тіло» (1 Кор. 1:27-29).

СХЕМА-ПІДСУМОК
1.   1:1-13: Вступ. Проповідь Івана Христителя; хрещення та спокушання Ісуса в пустелі.

2.   1:14 – 6:6: Перший період месіянської діяльности в Галілеї. Капернаумський день; суперечки з фарисеями; проповідь у притчах; навчання і чуда.

3.   6:7 – 10:52: Другий період месіянської діяльности, характеризований подорожами Ісуса поза межами Галілеї по навколишніх поганських областях; Петрове визнання віри, переображення, провіщення страждань; подорож до Єрусалиму.

4.   11:1 – 13:37: Останні дні життя Ісуса. Тріюмфальний в’їзд до Єрусалиму та суперечки з книжниками та фарисеями; есхатологічна проповідь про зруйнування Єрусалиму та про кінець світу.

5.   14:1  –  16:20: Страждання, смерть та воскресіння Ісуса.

 

Попередній запис

Основні риси Євангелія від Марка

Наступний запис

Матвій – апостол і євангелист