а) Перша річ, яка впадає в око, коли читаємо Євангеліє від Марка, – це його невеликий обсяг порівняно з іншими синоптичними Євангеліями. Якщо його читати після Матвія, то складається враження, що Марко скоротив перше Євангеліє, опустивши з нього низку сторінок, зокрема Ісусових промов. Але це враження не цілком відповідає дійсності. Насправді це Матвій долучив великий обсяг матеріялу до Марка. Якщо ж порівняти між собою ті самі події, про які розповідають обидва євангелисти, завважимо, що в Марка вони, як правило, довші й детальніші. Читаючи, приміром, про воскресіння дочки Яіра, відразу зауважуємо, що Матвій присвячує цьому чудові лиш вісім віршів (Мт. 9:18-26), тимчасом як у Марка воно займає аж 23 (Мр. 5:21-43).
б) Друга річ, що вражає, – це відсутність довгих промов, які ми знаходимо в Матвія. У Марка знайдемо лиш дві, і то не дуже розвинені, промови Ісуса: збірку притч у Мр. 4:1-34 та промову про кінець світу в Мр. 13.
Ісусові слова в Марка – це, як правило, короткі, лаконічні вислови, що вражають слухача і легко закарбовуються в пам’яті. Зазвичай вони з’ясовують якийсь окремий вчинок чи позицію Ісуса: як приклад, можна взяти слова Ісуса до фарисеїв, коли Він оздоровлює паралітика (Мр. 2:9-11) або коли приймає запрошення на обід із ексколегами Леві (Мр. 2:17); можна подивитися також на відповідь жінці, що оголошує блаженною Матір Ісуса (Мр. 3:33-35), або відповідь фарисеям, що більше переймалися безліччю зовнішніх обрядів, аніж дбали про правдиву моральну чесність і порядність (Мр. 7:6-8).
Такі короткі фрази, що просвітлюють кожного уважного читача й дають чіткі настанови, як має жити християнин, послідовник Ісуса, знаходимо в Марка на кожній сторінці.
в) Марко приділяє більше уваги розповідям про події, наводячи в них чимало деталей, що хоч і не необхідні, та все ж таки цінні, адже завдяки їм події та особи стають ближчі та реальніші. Наприклад, коли Ісус кличе двох синів Зеведея, Марко говорить не лише, що вони вирушили вслід за Ісусом, але й що залишили свого батька самого з наймитами (Мр. 1:20); паралітика приносять до Ісуса четверо людей (Мр. 2:3); над глухонімим у Десятимісті Ісус проводить одну неординарну процедуру (Мр. 7:31 нн); сліпий у Віфсаїді оздоровлюється двома етапами (Мр. 8:24 нн).
Так можна було б процитувати всі події, про які Марко розповідає: вони подібні на безліч детальних фотографій.
г) Отож, Марко звертає основну увагу не так на слова, як на події. Мабуть, таким був і характер проповіді Петра, рибалки з Віфсаїди, практичного чоловіка, для якого важливими були передусім факти. Крім цього, такий тип проповіді мав бути особливо ефективним з релігійного погляду.
У середині І століття Рим уже віддавна був великим космополітичним центром, в якому стикалися не лише люди різного походження і різних категорій, а й усі ідеї та релігії з різних закутків імперії. Щодня тут можна було почути від предивних мандрівників безліч релігійних та філософських теорій чи фантастичних розповідей. Але цей рибалка з Галілеї своєю ламаною грецькою мовою розповідав про події нещодавні, які він бачив на власні очі й міг покликатися на свідчення інших людей, які були ще при житті! Петро був вдалим проповідником для римлян, і в Римі він знайшов багато чесних людей, що виявили готовість прийняти вістку вічного духовного спасіння. Він говорив про живу й конкретну людину, про реальні нещодавні події.
Петро мав привести своїх слухачів до віри в Ісуса Христа, Божого Сина, Який спас людей Своїми стражданнями і смертю, що увінчалася воскресінням та поверненням на небеса. Християн поганського походження не цікавив ні старозавітний закон, ні єврейські очікування Месії, ані довгі родоводи, що засвідчували походження Ісуса з роду Давида, і тим більше їх не цікавили палестинські традиції та звичаї. Зрозуміло, що цим аспектам приділяв більше уваги Матвій, що писав для християн у Палестині.
Поганам необхідно було насамперед довести, що Ісус був Божим Сином, Який взяв на Себе людське тіло і жив разом з людьми, щоб усім їм дарувати вічне спасіння і навчити їх жити так, як годиться для дітей Бога Отця. У заголовку свого Євангелія Марко поміщає слова, що чітко вказують на цю мету: «Початок Євангелії Ісуса Христа, Сина Божого» (Мр. 1:1). Коли він змушений говорити про юдейські звичаї чи вживати арамейські слова, то він завжди дає їх пояснення (пор. Мр. 3:17; 5:41; 7:3,11,34; 9:43; 14:36).
д) Завдяки такій увазі до деталей Марко повніше зображає постать Ісуса, що в його Євангелії постає перед нами в усій складності свого таїнства: істинність Його людської і водночас божественної природи тут настільки очевидна, що змушує ніяковіти і приголомшує не лише учнів, а й народ, що дивиться на Нього, слухає Його, спостерігає за Ним.
І справді, Марко не боїться сказати, що навіть Ісусова рідня вважала Його якимсь диваком (Мр. 3:21), що Він не спромігся зробити жодного чуда в Назареті (Мр. 6:5), що Він не хотів, аби Його називали добрим (Мр. 10:18), що Він не знає про час суду (Мр. 13:32). Він не боїться представити нам Ісуса як звичайну людину: Він їсть, спить, мусить оглянутися кругом Себе, щоб побачити (Мр. 5:32); Він проймається гнівом (Мр. 3:5; 9:19; 10:14), глибоко зворушується (Мр. 6:34), у Нього виникає спонтанна прихильність до одного юнака (Мр. 10:21). Матвій і Лука, розповідаючи про ті самі епізоди, дуже часто опускають подібні деталі.
Але водночас Марко так само природно показує Ісуса таким, що владно наказує духам вийти з нещасних одержимих (Мр. 1:23 нн; 5:1-20; 3:11), що велить розбурханому озеру втихомиритися (Мр. 4:35-41), приголомшуючи апостолів Своєю силою ще більше, аніж радістю за спасіння від загрози загибелі! Вони гадали, що знали Його, але тепер запитують себе: «Хто це такий?» Ісус оглядається навколо Себе, щоб побачити, що робиться за Його плечима (Мр. 5:32), і питає, як будь-хто інший, хто хоче про щось довідатися (Мр. 5:30; 8:5; 9:16-21); але Він теж не має потреби у відповіді, щоб дізнатися, про що апостоли сперечаються в дорозі (Мр. 9:33-35), Він знає, про що думають Його супротивники, і відповідає їм ще перед тим, як вони відкривають уста (Мр. 2:8).