То були останні слова Піта. Я повернувся, бо хотів уже піти, та якась невідома сила змусила мене ще раз глянути на нього. Його тіло обм’якло, й він упав. Піт мав величезне почуття гумору, і я зрозумів, що він пожартував, кажучи, що почувається чудово.
Я швидко підбіг до підбіг до Піта і зрозумів, що в нього – серцевий напад. Я притримав йому язика, щоб він міг дихати, й покликав на допомогу всіх инших. Напад тривав близько двадцяти секунд, після чого Піт перестав дихати. Ми відразу ж викликали швидку допомогу, але лікарі нічого не змогли вдіяти. Пістолет Піт Маравіч, один з найбільших спортсменів усіх часів, помер на моїх руках у сорокарічному віці.
Деякі з нас поїхали з ним до лікарні, де ми молилися, спостерігаючи за тим, як лікарі протягом сорока п’яти хвилин намагалися реанімувати Піта. Та все намарно. Піт покинув землю, й ніхто, й ніщо не могло його повернути.
Коли зробили розтин, то з’ясували, що Піт мав ваду серця, про яку навіть не знав. Саме через це його боліло плече. Тоді як у всіх є дві артерії навколо серця, Піт мав лише одну. Мабуть, це залишиться медичною загадкою, як він з такою вадою впродовж років так добре грав у баскетбол. Від самого початку він був приречений на передчасну смерть, і лише Бог знає, як сталося, що саме в ту фатальну мить наші дороги перетнулися.
Шок, спричинений раптовою смертю Піта, важко описати. Жоден з чоловіків, що бачили, як він помер, ніколи не забудуть про це. У той сумний час я познайомився з його милою дружиною Джекі, яку дуже полюбив, і двома їхніми синами – Джейсоном та Джошуа. Через три дні я мав промову на похороні Піта й досі почуваюся другом цієї родини.
Щоб зрозуміти, ким був Піт, потрібно більше дізнатися про його життя. У дні своєї молодости він був класичним бешкетником, багато пив і не рахувався з жодними принципами. Внаслідок цього його становище в НБА погіршилося, а потім у нього взагалі стався нервовий зрив. Цей чоловік, який здобув усі можливі відзнаки й титули, які лише міг завоювати спортсмен, впав у депресію. Покинувши баскетбол, Піт сидів удома й роздавав автографи своїм прихильникам. Він не знав, що робити із собою. Сидів отак, пригнічений і злий, два роки.
Та в житті Піта сталася неймовірна подія. Коли однієї ночі він лежав у ліжку, почув, як хтось промовляє його ім’я. Моментально встав, запитуючи, чи це часом йому не сниться. Тоді знову почув той голос. І раптом Піт усвідомив, що це до нього промовляє Бог. Відтак блискавично клякнув біля ліжка й у молитві віддав своє серце Богові. Після цього його розум, тіло й душа, одухотворившись, цілком переобразилися.
Впродовж останніх п’яти років свого життя він говорив лише про те, що для нього зробив Ісус Христос. Розповідав про це журналістам, тренерам, уболівальникам і кожному, хто лиш хотів його слухати. В день своєї смерти Піт був одягнений у футболку з написом “Дивлячись на Ісуса”.
Я мав змогу розповісти про те, що з ним сталося, у засобах масової інформації. Цю програму впродовж години переглянули майже в цілому світі. Я сказав тоді:
– Ви думаєте, що Піт найбільше любив баскетбол, але ця гра, однак, не була його пристрастю. Насправді, найбільше він думав про Ісуса Христа й про те, що Він зробив для нього.
А тепер я розповідаю про це тобі. Можливо, саме тому Бог зробив так, щоб я тримав Піта на своїх руках, коли він покидав цей світ.
ЩОБ ТИ ЗНАЙШОВ ДОРОГУ ДОДОМУ
А тепер я хочу розповісти про щось дуже особисте, що сталося згодом. Я прийшов додому й сів поряд зі своїм сином Раяном, якому тоді було сімнадцять років. Мені хотілося поговорити з ним про дуже важливі для нас обох речі.
– Раяне, – сказав я, – хочу, щоб ти зрозумів те, що сталося. Смерть Піта не була трагедією, яка сталася лише з однією людиною та її родиною. Кожен з нас рано чи пізно зустрінеться зі смертю. Така вже доля людини. Часом кінець настає надто швидко, а деколи занадто пізно. Але ніхто не втече від смерти. Це чекає також і на тебе, й на мене. Я хотів би, щоб ти, не впадаючи в паніку, почав готуватися до цієї хвилини.
Рано чи пізно пролунає телефонний дзвінок і ти отримаєш таке ж повідомлення, як нещодавно дружина Маравіча. Це може статися через десять або п’ятнадцять років, а може й завтра. Та перш ніж ця мить настане, я хотів би, щоб ти усвідомив одну річ. Не знаю, чи матиму змогу звернутися до тебе зі своїм “останнім словом”, тож дозволю собі сказати це тепер. Закарбуй цей момент у своїй пам’яті й думай про нього до кінця своїх днів. Закликаю тебе: “Будь там!” Будь у небі, щоб зустрітися зі мною й мамою. Чекатимемо на тебе в день воскресіння. І нехай ніщо не відволіче тебе від цієї мети.
Мені п’ятдесят один рік, а тобі лише сімнадцять, то щонайбільше п’ятдесят років може відділяти твою смерть від моєї. Не малий час для пам’яти. Та можеш бути впевнений, що я чекатиму на тебе за Східними воротами. Ці слова справді важливі в житті. Надіюся, що пам’ятатимеш їх упродовж найближчих років і що якнайліпше використаєш ті можливості, які дав тобі Бог. Та найважливіше – все роби так, щоб ти опинився там!
Це послання не лише є найціннішою з усіх порад, які я коли-небудь дав Раянові та його сестрі Данаї, але й серцем і душею того, що я намагався донести до читачів у цій книжці. Будь там! Це має бути найважливішою метою нашого життя – ця фраза з двох слів є відповіддю на всі запитання.
Ісус Христос є джерелом – єдиним джерелом – вартісного й змістовного життя. Тільки Він дає вичерпну відповідь на запитання, навіщо ми живемо й куди йдемо? Завдяки Добрій Новині останні удари серця християнина не є таємничим підсумком безглуздого існування. Вони, радше, – чудесний початок життя, яке ніколи не закінчиться.
Бог терпляче чекає й пробачає кожному, хто, розкаявшись, покірно приходить до Нього. Він кличе тебе на ім’я, так само, як кликав Піта Маравіча. Його обіцянка вічного життя є найбільшою надією людства. Якщо ти ще не прийняв жертви Ісуса й не довірив свого життя Богові, раджу тобі порадитися зі своїм душпастирем, який допоможе тобі в цьому.
Дякую, що ти прочитав цю книжку. Сподіваюся, одного дня зустрінемося. Якщо наші дороги не перетнуться на землі, шукатиму тебе в новому Єрусалимі. Але пам’ятай: “Будь там!”
КІНЕЦЬ