Усі ці передчуття неба у вмирущих завершують дію навернення, яку здійснює благодать. Вони вводять людину в такий стан сприйняття потойбіччя, що стає зрозуміло: у цю мить не може бути прокляття, хіба що через гріх супроти Святого Духа, супроти самої Любови. Бо те, що виникає в благодаті навернення і сягає апогею в містичному досвіді кінця життя, є сприйняттям Царства любови. Накликати на себе прокляття – це відкинути Царство любови, відкинути його для себе і для інших, відкинути те, що Бог – це любов. Отож треба дійти до цього останнього сприйняття Божого милосердя, щоб можна було накладати категоричну відмову, якою є прокляття.
Однак треба вірити, що сила відкупительної благодати крови Ісуса, як і всього сопричастя святих, величезна, і вона тисне на душу того, хто має померти. Душа зазнає спасительного тиску заслуг Христа і заслуг Його членів, які поєдналися з Ним, аби любити, віддаючи життя. Тому й згадується в літанії святих Діва Марія, ангели, апостоли, мученики, Отці Церкви, святі монахи, великі засновники, святі містики тощо. Їх згадують, бо вони є містичним тілом Христа, який у цю мить тисне на душу, як тисне з іншого боку демон і його злі ангели, що в цей час скаженіють.
Тому боротьба в агонії може бути особливо яскравою в тих, хто довго закривав своє життя від любови, і тих, хто раптом його закрив, коли любов могла увійти в серце. Невіруючий, що не увірував, бо в нього не було змоги пізнати істину Божого Одкровення, й тому просто залишився осторонь віри, дуже відрізняється від того, у кого були внутрішні заклики до віри, та він відкинув їх через гординю. Однак не всі невіруючі сповнені гордині, дехто дуже смиренний. Згадую одного батька, який утратив трьох своїх дітей. Коли померла остання дитина, він сказав: «Я не відчуваю Бога, я не можу Його відчути ні розумом, ні серцем, проте це не означає, що Його в мені нема. Бог може бути в нас, навіть коли ми не знаємо цього». Ці слова, сказані за таких обставин, свідчать про високий ступінь смирення, яке, певно, може бути формою правдивої святости в невіруючого. Тільки погляд Бога може проникнути в таємницю серця. Однак є невіруючі, які мали благодать віри, але відкинули її. Декотрі з тих, хто згодом навернувся, висповідалися в цьому з великим каяттям. Вони визнали, що через гординю або страх того, що про них подумають інші, – то називають людською повагою, – вони не прийняли благодати віри.