Дії 28:1-6
На березі острова Меліти потерпілих зустріли тубільці, які гостинно прийняли їх усіх і розвели для них вогнища. Окрім того, що люди намокли у воді, та ще й з неба падав дощ і було дуже холодно, тому тепло вогню – це те, чого вони зараз потребували найбільше.
Павло та деякі інші чоловіки пішли збирати дрова, щоб підкидати в багаття. Принісши оберемок хмизу, Павло кинув його до вогню. Аж раптом усі, хто сиділи, поряд закричали від страху – на руці Павла повисла гадюка, яка вилізла із дров від сильного жару і вжалила Божого служителя.
Забобонні тубільці, побачивши це, почали перешіптуватися між собою: «Напевне це якийсь душогуб, якщо, врятувавшись від загибелі у морі, помста прийшла до нього на суші».
А що ж трапилося з Павлом? Божий слуга, неначе нічого й не сталося, струснув гадюку у вогонь і продовжував займатися своїми справами. Ніхто навіть не спробував кинутися йому на допомогу, але всі сиділи й спостерігали, що буде далі.
Від отрути гадюки Павло повинен був весь спухнути або й взагалі упасти мертвим. Та коли минуло багато часу, а з ним нічого незвичного не відбувалося, тубільці змінили свою думку і вже перешіптувались, кажучи: «Ця людина – бог».
ЗАПИТАННЯ:
- Хто зустрів нещасних мандрівників, які повиходили на берег з води?
- Що зробили для потерпілих тубільці?
- Що трапилося з Павлом, коли він підкидав хворост у багаття?
- Як відреагували люди на те, що Павла укусила змія?