Палестина під римським пануванням

Обидві сторони намагалися притягнути на свою сторону Помпея. Спочатку здавалося, що це краще виходило Аристобулові II, та оскільки Помпей не спішив приймати рішення, він втратив терпеливість і намагався утвердити свою владу з допомогою війська. Помпей тоді вирушив на Єрусалим і через три місяці зайняв його. Він увійшов в Єрусалим, відвідав храм, ба навіть увійшов у «святая святих», але не чинив грабунку, натомість наказав якнайскоріше відновити культ. Те, що поганин увійшов у «святая святих», для побожних означало Божий засуд грішного народу.

Після здобуття міста Помпей впорядкував ситуацію в країні. Аристобула II, разом з його двома синами, Олександром і Антігоном, повів як в’язнів до Риму, а Гіркана II поставив верховним священиком. Були визначені і нові кордони: міста на березі моря стали автономними, а деяким містам надано титул «вільних міст» – Десятимістя.

Самарії теж надано незалежність, отож під управлінням верховного священика залишилася лише єрусалимська спільнота, Юдея, Галілея і Перая в Трансйорданії. Римський проконсул Сирії поділив Палестину на п’ять частин.

Боротьба за владу в Римі вплинула і на Палестину. У боротьбі між Цезарем і Помпеєм Гіркан підтримав цього останнього, але коли Цезар переміг, а Помпей загинув у 48 р. до Хр., він разом з Антипатром перейшов на бік Цезаря. Вони вислали військову допомогу Цезареві в Єгипет і тим здобули його симпатію. Цезар не тільки затвердив права єрусалимської спільноти, але ще й розширив їх, а Гіркана затвердив верховним священиком і призначив етнархом та союзником римлян. Антипатр отримав римське громадянство і став прокуратором Юдеї. Юдаїзм опинився під протекцією Риму.

Антипатр затвердив свою позицію і допустив до влади своїх двох синів, доручаючи Фасаелові адміністрацію Юдеї, а Іродові – Галілеї. Ірод розправився з юдейськими націоналістами, караючи їх смертю, хоч це рішення міг прийняти лише єрусалимський синедріон. Та коли його покликали до Єрусалиму дати звіт за свої вчинки, то він прийшов до синедріону в супроводі військового відділу, отож ніхто не наважився щось йому зробити.

Зі смертю Цезаря (44 р. до Хр.) в імперії почалася хвиля нових заворушень. Спочатку Гіркан і Антипатр залишалися прибічниками Цезаря, але Октавіян і Антоній їх перемогли 42 р. до Хр. у битві під Филипами. Після перемоги Антоній прибрав владу в східній частині імперії і замешкав в Олександрії з Клеопатрою, царицею Єгипту. Антипатр став жертвою нападу. Гіркан і два сини Антипатра отримали від Антонія потвердження своїх позицій.

Тут на сцену з’являються парти, союзником яких став Антигон, син Аристобула II. Парти ув’язнили Гіркана і Фазаела. Фазаел покінчив життя самогубством, а Гіркан був переданий у руки Антигона, що відрізав йому вуха, щоб цей вже не міг бути верховним священиком і, за згодою партів, зайняв його місце. Три роки він міг керувати країною як верховний священик і цар юдеїв (40-37 рр. до Хр.). Гіркан і Фазаел були усунені, залишився тільки Ірод.

Ірод у цій ситуації повівся дуже мудро: він пішов до римлян, просячи їхнього заступництва перед Партами й Антигеном. У 40 р. до Хр. він подався до Риму, де отримав довір’я і прихильність Антонія і Октавіяна. Офіційним декретом сенату його номіновано царем юдеїв. На той час Ірод був царем без царства, оскільки мав його відібрати у своїх ворогів. З Сирії, де римлянам досить скоро вдалося прогнати Партів, з їхньою допомогою він вирушив на Палестину і в 37 р. до Хр. зайняв Єрусалим.

Ірод, який з допомогою римлян дійшов до влади, з їхньою допомогою й утвердив її. Він був хитрим і немилосердним, але і відважним та вмілим, коли було потрібно приймати важливі рішення. Спочатку він був прихильником Антонія, що з Єгипту управляв східною частиною імперії. Коли Октавіян переміг Антонія, Ірод намагався якнайшвидше відновити добрі стосунки з новим імператором. Він подався до Октавіяна, що був у Родах, визнав відверто, що до цього моменту він підтримував Антонія і передав свою корону в руки Октавіяна. Зворушений Октавіян затвердив його царем юдеїв і віддав йому міста, що їх Антоній подарував Клеопатрі. Так Ірод отримав прихильність Августа Октавіяна. Мир, що настав у Римській імперії з приходом Августа, приніс користь і Палестині. Нарешті країна могла відпочити після довгих воєн.

Ірод знищив будь-яку опозицію, що могла б загрожувати його владі, не зважаючи ні на родинні, ані на дружні зв’язки. Через шлюб з Маріямне, з роду Азмонеїв, він споріднився з царською родиною. Оскільки Ірод походив з Ідумеї, він постійно турбувався, що його могли вважати негідним. Гіркана було вбито, оскільки після відрізання вуха він вже не міг бути священиком. Сам Ірод не був з священичої родини і тому не міг стати верховним священиком. Спершу він доручив цей уряд довіреній особі, але потім піддався намовам тещі та близького йому кола Азмонеїв, і призначив на цей уряд молодого родича Аристобула. Однак його ніколи не покидав сумнів щодо лояльности Азмонеїв. Через рік Аристобула було вбито в купальні – очевидно, вбивців підіслав Ірод. Цар, однак, вдавав жаль з приводу смерти верховного священика. Його підозра до Азмонеїв стала такою сильною, що він наказав вбити свою жінку, Маріямне, а невдовзі і дітей, що мав від неї: Олександра й Аристобула. Пощадив свого первородженого сина Антипатра, але незадовго перед смертю вбив і його як зрадника. Сумнів характеризував поведінку Ірода: це вповні відповідає тому, як його представляє Біблія, коли він наказує вбити новонароджених дітей. Коли мова йшла про його владу, він завжди був готовий діяти рішуче і жорстоко.

До царства Ірода належали не тільки юдеї, але і погани, що жили в містах, отриманих від Октавіяна. Ірод не застосовував політику Азмонеїв примусових навернень, а уклав план рівности між греками і юдеями. Як цар юдеїв він хотів бути юдеєм, а як цар греків – греком. Знайшов собі дорадників з-поміж елліністів, будував по грецьких містах театри, купальні, гімназії і храми. Побожні юдеї були роздратовані цією прихильністю юдейського царя до греків. Тому він намагався притягнути на свою сторону і їх, розширюючи і відновлюючи храм, якому знову повернув вигляд з часів Соломона. Під час будови цар старався, щоб все було за законом. А стосовно діяспори показував себе гарантом юдаїзму. Проте йому не вдалося здобути прихильности побожних юдеїв.

Грецьке населення відчувало до нього більшу вдячність. На місці зруйнованої Самарії було побудовано нове місто на честь Августа, Себаста (=велична). Він побудував Кесарію. В Єрусалимі звів фортецю Антонія біля самого храму: звідси Ірод міг контролювати все, що там відбувалося. Найзначніше укріплення створено на західному березі Мертвого моря: Масада. В Єрихоні побудував собі зимовий палац. Руїни цих будов можна бачити ще й сьогодні. Ірод також підтримував поганські обряди, наслідуючи елліністичних володарів.

Хоч цей цар зробив дуже багато для країни, він назавжди залишився для неї чужинцем. Народ був змушений слухатися його, але більший вплив на поведінку і на думки населення мали фарисеї, що в собі приховували надію на політичну зміну через втручання Бога. Самі ж не спричинялися до жорстокости. Наприкінці царювання Ірода народилися Іван Христитель і Ісус з Назарету (Мт. 2:1; Лк. 1:5). Ірод перед смертю подбав і про наступників. Оскільки він вбив трьох синів, що могли домагатися спадщини, то поділив царство між іншими синами: Архелаєм, Іродом Антипою і Пилипом. Після смерти Ірода (4 р. до Хр.) три брати вирушили до Риму з бажанням осягнути для себе найбільше користи. Мешканці Єрусалиму вислали і своїх послів з наміром покласти край династії Ірода і відновити незалежність єрусалимської спільноти. Про ці події є згадка в притчі (Лк. 19:12,14). Август відкинув це прохання і зробив за заповітом Ірода: Антип і Пилип отримали титул царя, а Архелай – етнарха. Поки вони перебували в Римі, у Палестині виникли заворушення, які дуже жорстоко придушив Квінтілій Вар, губернатор Сирії. Серед народу з’явилося почуття ненависти до римлян.

Найбільш ненависним для народу був Архелай. Він управляв дуже жорстоко (Мт. 2:22), тому ще одні посли рушили до Августа і цим разом до них прислухалися. У 6 р. по Хр. Архелая було позбавлено влади і виселено до Галії, а його територію передано римському прокураторові, що наказав перечислити населення в Сирії і Палестині. У часи Ісуса Галілея і Північна Трансйорданія перебували під управлінням юдейських царів, натомість Самарія, Юдея й Ідумея мали римського прокуратора.

Прокуратор жив у Кесарії і тільки інколи відвідував Єрусалим, передусім на великі свята, коли до Єрусалиму приходило багато народу і легко могло виникнути якесь заворушення. Автономія, обряди і діяльність священиків та синедріону ніколи не ставилися під питання. У храмі не було встановлено жодних імператорських знаків, римські солдати переїжджали містом без емблем. Оскільки виконавча влада була в руках прокуратора, синедріон міг провадити всі обрядові справи, окрім проголошення чи виконання смертної кари (Ів. 18:31). У фортеці Антонія постійно перебував лише маленький військовий загін.

Попередній запис

Царство Азмонеїв

Наступний запис

Палестина під римським пануванням (закінчення)