Царство Азмонеїв

Після невдалої спроби Сирії відновити свій вплив у Палестині (128 р до Хр.), Іван Гіркан міг панувати над цілою країною без перешкод. Довкола себе він зібрав тепер не національне військо, яке обороняло б віру Ізраїля, а найманців, які були готові виконувати всі його накази. Він, як Йонатан і Симон, намагався зосередити у своїх руках необмежену владу. У 128 р. до Хр. був зруйнований храм на горі Геразим, отож самаряни позбулися своєї святині. Потім він вирушив проти Ідумеї, змушуючи все населення прийняти юдейську віру. Мав успіх також у військовому поході проти Самарії: еллінізоване місто було здобуте і знищене в 107 р. до Хр.

Хоч політика Гіркана видавалася переможною з військової точки зору, все ж підтримки народу не мала, а радше зустрічала протистояння побожних. Вони були зацікавлені жити за Божим законом і тому дорікали Азмонеям в їхньому бажанні влади. З групи юдеїв, вірних законові, що підтримали макавейське повстання, виникла спільнота фарисеїв. Спочатку вони підтримували Азмонеїв. але їхні стосунки згодом стали досить напруженими, отож Гіркан шукав прибічників вже не між фарисеями, а тими, що не бажали замкнутися перед еллінізацією. Спершу Гіркан пристосувався до фарисейського пояснення закону, але з часом пристав до садукеїв, що були готові підтримати його. Передання говорить про досить несподіване розірвання стосунків між Гірканом і фарисеями. Одного дня він звернувся до фарисеїв, щоб вони йому відкрито сказали, чи він в якийсь спосіб не відходить з правильної дороги. Спочатку ніхто не наважувався його критикувати, ба навіть висловлювали похвалу, але в одному моменті став фарисей на ім’я Єлеазар і попросив Гіркана зректися верховного священства, оскільки його мати в часи Антіоха IV Епіфана була ув’язнена. Жінка у в’язниці могла бути зґвалтована, отже її син не повинен виконувати обов’язок, що вимагає найвищого рівня священичої чистоти. Це розгнівало Гіркана і він порвав з фарисеями. Ця розповідь підкреслює, що азмонейський володар, на думку побожних, не задовільняв приписів закону чистоти верховного священика. Для нього функції військового начальника і голови народу були важливішими від його священичого покликання, хоча монети, які він видавав, мали напис: «Верховний священик Іван і спільнота юдеїв», або «Верховний священик Іван голова спільноти юдеїв».

По смерті Гіркана владу перебрав його син Аристобул. Гіркан заповів, що наступницею має бути його жінка, але Аристобул ув’язнив її разом з трьома своїми братами. До урядування прийняв тільки свого брата Антігона, аж поки той не став викликати сумнівів, а тоді вбив його. Аристобул поводив себе як володар малих східних держав: він перший з-поміж юдейських правителів узяв собі титул «цар». Мав успіх у військових походах у Галілеї: населення було змушене приймати обрізання. Примусове навернення на юдаїзм не мало релігійної мети, а тільки вказувало на підпорядкування владі царя. У зовнішній політиці був приятелем греків.

Аристобул помер 103 р. до Хр. Його дружина Саломе Олександра звільнила з в’язниці братів покійного царя, доручила уряд найстаршому з них і стала його жінкою. Новий володар змінив своє ім’я Йонатан на грецьке Яней і велів звати його Олександром Янеєм. Він також провадив численні військові походи, здебільшого успішні. Своїми завоюваннями досягнув границь Юдеї й Ізраїлю часів Соломона, але його царству однак бракувало єдности. Часті повстання були спричинені також примусовим обрізанням і наверненням на юдаїзм. Влада Азмонеїв, не здобувши широкої підтримки народу, ніколи не мала сильних основ. Побожні ставилися вороже до політики володаря, що займав уряд верховного священика. Яней вдався до жорстокої розправи із супротивниками. Напруження зросло настільки, що дійшло до озброєної сутички. Розповідається, що Яней ув’язнив 800 повстанців, привів їх в Єрусалим і розп’яв. Перед хрестами влаштував свято зі своїми жінками і повбивав жінок і дітей розп’ятих на їхніх очах. Досі в Ізраїлі ніколи не застосовувалося цієї кари, тому те, що зробив Яней, було чимось нечуваним. Він жорстоко придушив відкритий спротив, але в народі залишилася глибока ненависть до нього.

Вмираючи, Олександр Яней порадив своїй дружині, Саломе Олександрі, спробувати помиритися з фарисеями. Після його смерти вона перебрала владу, управляючи обережно і розумно впродовж 9 років (76-67 рр. до Хр.) Оскільки Саломе могла бути царицею, але не могла бути священиком, то уряд верховного священика був доручений її синові Гірканові II, людині слабкій і нерішучій. Саломе добилася згоди з фарисеями. Книжники з фарисейської спільноти стали членами синедріону. Доти до нього належали лише великі священики і старці. Відтепер вони могли проводити свої рішення, тобто мати певний вплив. Хто втік перед жорстокістю Гіркана І, тепер міг повернутися. Садукеї потроху втрачали свій вплив. З ними і з рештою, незадоволеною управлінням цариці, нав’язав контакти Аристобул II, її наймолодший син, що понад усе бажав влади. Саломе була обережною і не провадила військових походів. Вона намагалася передусім утвердити внутрішній мир. У фарисейському переданні її управління славиться як благословенний і мирний час.

Коли Саломе Олександра померла в 67 р. до Хр., її наступником мав стати Гіркан II, але його брат, Аристобул II, заперечив його право посісти престол. Дійшло до відкритої сутички, в якій перемогли воїни Аристобула II. Гіркан II мусив відступитися, отож функції царя та верховного священика перейшли до Аристобула. Однак це не поклало кінець сутичці. Антипатр, син губернатора Ідумеї, став на сторону Іркана і переконав у цьому теж Арету, царя набатеїв, обіцяючи йому повернення міст, здобутих Янеєм. Арета й Антипатр вирушили походом на Єрусалим і оточили місто. Однак тут втрутився Рим. Коли Помпей поклав кінець імперії Селевкидів, обидва супротивники звернулися до нього з своїми пропозиціями. Народ теж виявив бажання покласти край юдейському царству і відновити давній суверенітет священиків. Царство Азмонеїв не тільки не мало підтримки ззовні, а й не могло знайти опертя серед юдейського народу. Його кінець був неминучим. Помпей, однак, не спішив з остаточним рішенням.

Попередній запис

Палестина під пануванням Селевкидів і макавейське повстання

Наступний запис

Палестина під римським пануванням