Якщо ми пошукаємо в тлумачному словнику слово «пам’ять», то прочитаємо таке визначення: зберігати інформацію або пережиття в пам’яті й уміти їх відтворювати.
Всюдисущість Бога – це правда, яка зміцнює перебування в Його присутності. Безсумнівно, багато людей часто згадують собі про Господа Бога, але, на жаль, не всі. Не довіряючи своїй пам’яті, люди вигадали низку різноманітних і зазвичай вдалих способів, які мають на меті пригадування. Вузлик на хустинці або гумка на зап’ясті тощо – ніщо інше, як приклади різних способів пригадування.
Майже завжди діти першими вигадують оригінальні способи для застосування нових умінь, яких вони набувають. Якось в одному дитсадку для хлопців[1] катехит розповів дітям про жертвування вчинків. Казав, щоб відразу після пробудження вони клякали на коліна й віддавали Господу Богові свої забави, навчання, їжу та все інше, що робитимуть упродовж дня. Один із хлопчиків вирішив прислухатися до цієї поради, але, попри його добру волю, це було майже неможливо, бо хлопчика будили о такій порі, що він встигав лише швидко зібратися й вибігти з дому.
Отож, він порозмовляв зі священиком, пояснюючи, у чому полягає його основна проблема. Хлопчик сказав: «Я просто забуваю. Я навіть не знаю, як це діється, просто ніколи про це не пам’ятаю». Тож, разом дійшли висновку, що треба застосувати якийсь спосіб – одну з тих людських ідей, які допоможуть запам’ятати те, що хлопчик цілу ніч намагається тримати в пам’яті, а вранці забуває. Вирішили, що він покладе собі до черевика невеликий камінчик: коли взує черевик і відчує незручність, то відразу пригадає, що мав пожертвувати Богові весь свій день.
Однак наступного дня хлопчик настільки поспішав, що навіть це не пригадало йому про молитву. Але коли разом із татом він ішов до дитсадка, раптом почав накульгувати і сказав: «Тату, у мене в черевику камінчик». Тато нічого не зрозумів і запитав: «Який камінчик?» І почув відповідь: «Камінчик жертвування вчинків, бо коли вранці я встаю, то ніколи не пам’ятаю, щоб це зробити, тому кладу собі до черевика малий камінчик».
Коли ми застосовуємо такі методи, то маємо шанс запам’ятати те, про що в щоденних турботах легко забуваємо. Треба докласти трохи зусиль і знайти собі такий «камінчик». Кожен має свої заняття, свою працю й свої вподобання, ту чи іншу кількість робочих годин та обов’язків. І, відповідно до них, кожен може знайти свій спосіб для пригадування про Божу присутність під час щоденних занять та турбот. Зазвичай ідеться про дуже прості речі. Маючи крихту фантазії, кожен із нас може знайти належний спосіб пригадування. Якщо ми зосередимося на тому, щоб підгримувати в собі присутність Бога впродовж дня, то цей день заповниться дрібними пригадуваннями, невишуканими ідеями, які допоможуть нам пам’ятати про Господа.
Батько родини, який їде автомобілем, зазвичай має перед собою родинне фото з написом: «Тату, не їдь надто швидко, ми чекаємо на тебе!» Керівник в офісі записує всі потрібні справи в діловому щоденнику; якщо треба раніше встати, він наставляє будильник, який, незалежно від утоми, допоможе прокинутися в потрібній годині. А все це для того, щоб здійснити якусь важливу справу або щоб заробити трохи більше грошей. Звісно, у такій поведінці немає нічого неправильного, але треба пам’ятати про те, щоб таку саму зацікавленість проявляти і в справі пам’ятання про присутність Бога коло нас.
Наречений постійно читає той самий лист від коханої, банкір впорядковує документи, щоб не мати зайвих клопотів, а ми часто проводимо надто багато часу, шукаючи в магазинах потрібну нам річ за доступною ціною.
Звісно, якщо ми прагнемо любити Бога, то немає іншої ради, як вкласти в справи, пов’язані з Ним, стільки ж зусиль, скільки вкладаємо в приватні справи та зацікавлення.
[1] Книжка написана тоді, коли були окремі дитсадки для хлопців і для дівчат. – Прим. ред.