Користування першоджерелами
У 2003 році Джейсон Блер, репортер газети „Нью-Йорк Таймс”, був звинувачений у тому, що користувався вигаданими джерелами, фабрикував інформацію та займався плагіатом матеріалів, використаних у більш ніж семистах статтях, які він написав для „Таймс”. Серйозні газети наполягають на тому, щоб у всіх статтях використовувалися першоджерела, більше того, вони вимагають ідентифікації та повної надійності цих джерел.
Стародавні тексти свідчать нам про те, що багато письменників підходять легковажно до фактів, які описували. Деякі вельми шановані автори стародавнього світу, подібно до описаного нами Блера, сповіщали про події, які відбулися за багато років до їх народження та в країнах, де вони ніколи не бували. І хоча їхні твори містять багато інформації, історики більше довіряють тим письменникам, які географічно та хронологічно перебували ближче до описаних ними подій.
На противагу цьому, більшість учених погоджується з тим, що відомості про життя Ісуса, історію ранньої церкви та листи-послання з Нового Заповіту були написані людьми, які були свідками записаних ними подій або ж були сучасниками свідків. Ці „першоджерела” надають значної достовірності текстам Святого Письма.
Автори Євангелій Матвій, Марко та Іван мали підстави говорити такі речі: „Те засвідчив той, хто бачив це, і свідчення його істинне” (від Івана 19:35, НЗСМ). Лука – лікар, який написав третє Євангеліє та книгу Дії Святих Апостолів, використав як джерело „оповіді, що поширювалися серед нас від перших учнів та інших очевидців того, що Бог зробив на виконання Своїх обіцянок”. Він використовував ці точні свідчення, щоб „запевнити вас у правді, якій ви всі навчені” (від Луки 1:2, НЖП). Апостол Петро також був очевидцем, як сам він стверджує у своєму Другому посланні: „Ми спиралися не на хитромудрі людські історії, коли сповіщали вам силу і пришестя Господа нашого Ісуса Христа. Ми самі були свідками Його величі” (2-е Петра 1:16, НЗСМ). Апостол Павло, найбільш плідний з авторів Нового Заповіту, був очевидцем появи Ісуса по дорозі в Дамаск і регулярно спілкувався з іншими апостолами та очевидцями життя Ісуса на землі.
Дехто вважає, що для цих перших учнів легко було вигадати історії про Ісуса. Проте Ф.Ф. Брюс, колишній професор кафедри біблійної критики та екзегези в Манчестерському університеті, відкидає такі припущення. Визнаючи важливість свідчень очевидців для Нового Заповіту, він говорить: „Перші проповідники Євангелія знали про цінність… свідчення з перших рук, тому знову і знову зверталися до нього. „Ми є свідками цих подій”, – було їхнім постійним твердженням. І було зовсім не так просто, як вважають деякі, підробити слова та вчинки Ісуса в ті ранні часи, коли навколо було багато Його учнів, які легко могли пригадати, що було і чого не було насправді”.
Ці свідки ще більше заслуговують на довіру, бо вони звертаються до обізнаності читачів, навіть до опонентів, які можуть бути серед них, які легко могли б спростувати будь-яке хибне свідчення. Також ці автори Писань зверталися з проханням до свідків виправити їх:
- „Мужі ізраїльські, послухайте ви оцих слів: Ісуса Назарянина, Мужа, що Його Бог прославив вам силою, і чудами, і тими знаменнями, що Бог через Нього вчинив серед вас, як самі ви те знаєте…” (Дії 2:22, Ог).
- „Коли ж він боронився отак, то Фест проказав гучним голосом: „Дурієш ти, Павле! Велика наука доводить тебе до нерозуму!” А Павло: „Не дурію, – сказав, – о Фесте достойний, але провіщаю слова правди та щирого розуму. Цар-бо знає про це, – до нього з відвагою я й промовляю. Бо не гадаю я, щоб із цього що-бидь сховалося від нього, – бо не в закутку діялось це” (Дії 26:24-26, Ог.).
Подібні заклики ми зустрічаємо в Діях 2:32, 3:15 та 13:31, так само як і в 1-му Посланні до Коринтян 15:3-8. Брюс веде далі: „…Одне із сильних місць оригінальної апостольської проповіді полягає в постійному звертанні до обізнаності слухачів; вони не просто говорять: „Ми є свідками цієї події”, але також: „…як ви самі знаєте…” (Дії 2:22, Ог.). Якби там виникла якась спроба відійти від фактів, імовірна присутність очевидців подій серед аудиторії послужила б засобом її виправлення”.
Учні казали: „Перевірте це”, „Запитайте в інших”, „Ви знаєте про це так само добре, як і я!” Такі заклики показували надзвичайну правдивість того, що вони записали абсолютну правду. Брюс робить висновок: „А були не лише дружні свідки, до яких зверталися ранні проповідники; були й інші, не настільки прихильні, які також були обізнані з основними фактами служіння та смерті Ісуса. Учні не могли йти на ризик, допускаючи неточності (вже не говорячи про абсолютну маніпуляцію фактами), що було б негайно використано тими, хто тільки й чекав такої нагоди”. Учні прямо говорили до тих, хто чинив їм сильний спротив: „Ви також знаєте про те, що ці факти правдиві. Спробуйте спростувати мене”. Це була б абсолютно нерозумна заява, якби вони брехали.
Автентичність тексту Нового Заповіту
Дехто може відмахнутися від цих доказів, промовляючи: „Годі тобі, Джоше. Це лише твердження авторів. Псевдоавтори, які жили через століття, а то й пізніше після подій, нічого не можуть стверджувати”. А коли це справді так і події, записані в Євангелії, записані авторами, які жили набагато пізніше за учнів? Такі автори могли легко сфабрикувати не лише чудеса Ісуса та Його воскресіння, але також і звернення учнів Ісуса до слухачів з проханням перевірити правдивість їхніх повідомлень.
Насправді ж книги Нового Заповіту були написані протягом життя учасників подій, а не через століття чи пізніше після описаних подій. Як сказав Вільям Фоксвел Олбрайт, один з найвідоміших біблійних археологів у світі: „Ми можемо категорично заявити, що немає жодних істотних підстав датувати будь-яку книгу Нового Заповіту пізніше 80 року від Р.Х., що виявляється на життя двох поколінь раніше за 130-150 роки, як вважають більш радикально налаштовані критики Нового Заповіту сьогодні”. Олбрайт повторив цю заяву в своєму інтерв’ю, яке було надруковане через кілька років у журналі „Крісчіаніті Тудей”. Олбрайт також вважає, що відкриття рукописів Мертвого моря в Кумрані підтверджує його датування Нового Завіту протягом життя учнів Ісуса: „Новий Заповіт довів повністю, що він є тим, чим його і вважали досі: ученням Христа та його безпосередніх послідовників від 25 до 80 рр. від Р.Х.”
Монтгомері запевняє нас у тому, що вчені сьогодні мусять вважати Новий Заповіт достовірним первинним джерелом – документом першого століття нової ери. І дійсно, навіть найбільш ліберальні вчені змушені визнати більш раннє датування Нового Заповіту. Англіканський єпископ та теолог доктор Е.Т. Робінсон, який донедавна не відзначався консервативністю, доходить приголомшливих висновків у своїй сенсаційній книзі „Зміна датування Нового Заповіту”. Його дослідження переконали його в тому, що весь Новий Заповіт був написаний до падіння Єрусалима в 70 р. від Р.Х.
Висновок
Існує достатня кількість доказів, щоб показати, що люди, які написали Біблію, у більшості своїй володіли інформацією з перших рук щодо подій, які вони записували, або мали доступ до людей, які були свідками цих подій. У нас немає підстав заперечувати, що слова Біблії є істинні. Текст її вільний від відомих протиріч та базується на свідченнях очевидців. Записані події є історичними фактами. Оскільки Біблія настільки точна у фактичному викладенні подій, у нас є всі підстави повністю довіряти істинності її доктрин та заповідей. Біблія пройшла всі перевірки та зуміла протистояти всім викликам, що дає нам необхідну інформацію, щоб прийти до пізнання Бога та Його мети в нашому житті.