Праведність люд підіймає, а беззаконня то сором народів. (Приповісті 14:34)
Один день знадобився Мойсеєві, щоби вивести Ізраїль із Єгипту, та сорок років – щоби вивести Єгипет із Ізраїлю.
Коли нащадки Якова виходили з рабства, вони були швидше численним племенем, ніж єдиним народом. Рабський менталітет формувався в них протягом не одного покоління. Ці люди були ще нездатні створити власну державу. Формально вони вже були вільні, але щоразу їх охоплювала ностальгія за тими часами, коли господарі думали та вирішували за них. Відсутність потреби нести відповідальність здавалася їм достойною компенсацією за безправ’я та убозтво, притаманні рабському способу життя. «Чи через те, що не було гробів в Єгипті, ти забрав нас умирати в пустині? Що це вчинив ти нам, щоб вивести нас із Єгипту? – обурено зверталися вони до Мойсея. – Чи це не те саме ми говорили до тебе в Єгипті, кажучи: Позостав нас, і нехай ми робимо Єгиптові! Бо ліпше нам рабство Єгиптові, аніж помирати нам у пустині!» (Вихід 14:11-12). «Ми згадуємо рибу, що їли в Єгипті даремно, огірки й дині, і пір, і цибулю, і часник. А тепер душа наша в’яне» (Числа 11:5-6).
Але Бог не залишав Своїх людей, невпинно ведучи їх до заповітної мети. Він «ішов перед ними вдень у стовпі хмари, щоб провадити їх дорогою, а вночі в стовпі огню, щоб світити їм, щоб ішли вдень та вночі. Не відступав удень стовп хмари тієї, а вночі стовп огню з-перед обличчя народу!» (Вихід 13:21-22). Крім того, Всевишній дарував їм Тору (єврейською – «учення», «настанова»), щоб люди знали Його заповіді, і Божий народ міг жити відповідно до Його очікувань. І хоча самі вихідці з Єгипту так і залишилися заручниками рабського менталітету, але наступне покоління, їхні діти, були готові увійти в Обіцяну землю.
Не полишає Господь і нас – тих, хто пережив Вихід із «Єгипту» комуністичної ідеології. Він провадить і направляє громадян Свого Царства за допомогою слова, яке закарбоване в Святих писаннях Старого та Нового Заповітів.
Поняття «громадянин» походить від слова «громада» (тобто мешканці міста, міщане) так само, як і його грецький еквівалент «polites» – від «polis» («місто» грецькою). Громади міщан (громадян) давньогрецьких міст-держав (полісів) стали початковим земним взірцем громадянського суспільства (politeia) – суспільства, яке утворюється заради блага власних членів за їхньої ж участі. Усе те, що було пов’язане з формуванням і життям громадянського суспільства, склало поняття «політика».
Безумовно, головне призначення Писання – допомогти вірним навчитися жити відповідно зі званням громадян Небесного Єрусалима – «міста, що має підвалини, що Бог його будівничий та творець» (Євреїв 11:10). Тих же, що «були без Христа, відлучені від громади (politeia, буквально – «громадянства») ізраїльської, і чужі заповітам обітниці, не мавши надії й без Бога на світі», Писання закликає прийти до Господа, щоб і вони були «вже не чужі й не приходьки, а співгорожани святим, і домашні для Бога…» (Еф. 2:12,19).
Але, оскільки ми водночас ще й громадяни тієї країни, в якій перебуваємо по цей бік буття, нам треба вчитися і тут, «під сонцем», створювати політику (суспільне життя) відповідно до Божого задуму, який відкривається у Писанні. Як мінімум – учити цьому своїх дітей. Щоб якщо не нам, то хоча б їм удалося побудувати суспільство, у підвалинах якого були б закладені права й гідність його громадян відповідно до принципів, які Творець відкриває нам у Своєму слові.