Чи дари навернення, які супроводжують хворобу, доходять до правдивого містичного досвіду, який полягає в сприйнятті потойбіччя з випередженням? Це дуже глибоке питання, яке збудило великий інтерес. Доктор Мовді у своїй книзі Життя після життя підняв цю тему кілька років тому. Він розпитав кілька сотень людей, що зазнали клінічної смерти, але кома яких минула, і вони повернулися до життя. Я не погоджуюся із висловленими більш чи менш явно інтерпретаціями, які він дає. Відчувається, що він перебуває в атмосфері спіритичного типу. Впадає в очі те, що з його книги можна зробити висновок про переселення душ, про перевтілення, про спіритичне спілкування з душами померлих. Проте основа цих свідчень, безперечно, реалістична. Особи, яких розпитував доктор Мовді, дуже подібно описують, що вони пережили, і це, здається, збігається з тим, що я сам відзначав біля вмирущих. Досить часто хворі, які були близькі до клінічної смерти або й навіть досягнули її – таких небагато – говорять про це або тому, що вони опритомніли після глибокої коми, або тому, що, не входячи в кому, вони, здається, перебували в галюцинаціях.
Часто хворий уперто дивиться в якесь одне місце в кімнаті, ніби бачить там щось чи когось. Я кажу про хворих, що не перебувають у комі, але дуже близькі до смерти. А дехто розмовляє. Пригадую одного чоловіка, якого я супроводжував; він дуже боявся смерти. В якусь мить він сказав: «Бачу на небі свою матір. Вона каже мені: Не бійся, ти йдеш до мене». Кілька останніх днів він був цілком спокійний, безперервно дивився в куток кімнати, де бачив свою матір. Ці «відвідини» дорогих людей, які вже біля Бога, трапляються досить часто.