“І запалився був гнів Господній на Ізраїля, і Він зробив, що вони ходили по пустині сорок літ, аж поки не скінчилося все те покоління, що робило зло в Господніх очах” (Чисел 32:13).
Лише коли довгі роки блукання закінчуються, Біблія знову продовжує нитку розповіді про дітей Ізраїля. Нове покоління виросло і готове переступити поріг до Обіцяної Землі. Також жоден чоловік, який провадив виходом з Єгипту, не увійде, за Біблією, до Обіцяної Землі, навіть сам Мойсей.
Новий стратегічний план передбачає завоювати Ханаан зі сходу, тобто районів на схід від річки Йордан. Однак шлях від Кадешу до землі Східного Зайордання закривають п’ять царств, які займають широку смугу землі між Йорданом та Аравійською пустелею: на півночі, приблизно починаючи від відрогів Хермону – царство Башан, далі аморійське царство Сихон, тоді царство Аммона, на східному березі Мертвого моря царство Моав і глибоко на півдні – Едом.
Едом є першим царством, яке треба перейти по дорозі до східного Зайордання. Ізраїльтяни просять про перепустку: “І послав Мойсей послів із Кадешу до царя едомського сказати: …Нехай же ми перейдемо через твій край!” (Чисел 20:14,17). По найкращих дорогах найшвидше прибуваєш до цілі. Автострадам XX ст Р. Х. відповідала тоді дорога, що проходила через Едом. Нею вони хотіли іти. Це давній “Царський шлях”, який походить ще з часів Авраама. Вони просять: “Нехай же ми перейдемо через твій край!… Ми підемо битою дорогою” (Чисел 20:17,19).
Осіле населення на Сході як тоді, так і тепер завжди недовіряє кочівникам. Хоча посланці Ізраїля чітко заявляють: “Ми не підемо полем та виноградником, і не будемо пити води з криниці, ми підемо дорогою царською, не збочимо ні праворуч, ні ліворуч, аж поки не перейдемо границі твоєї… а якщо будемо пити воду твою я та худоба моя, то я дам заплату за неї” (Чисел 20:17,19).
Наскільки точним є біблійний опис, підтвердив під час своєї багаторічної дослідницької поїздки Нельсон Ґлюк. На півдні Зайордання, в місцевості давнього Едому та Моаву, він натрапив на численні сліди заселення з початку XIII ст. до Р. Х. Також наявні залишки культурного ґрунту вказували на оброблені поля. Тому зрозуміло, чому Едом, попри всі запевнення ізраїльтян, відмовляє їм в жаданій перепустці.
* * *
Ця нелюб’язність змушує Ізраїль іти в обхід. Вздовж західного краю Едому вони мандрують тепер на північ в напрямку Мертвого моря. Вони проходять дорогою Фунон, сучасний Кірбет-Фенан, давню мідну копальню, та Обот з їх джерелами. Тоді Ізраїль переходить через прикордонний струмок Серед, який розділяє Едом та Моав, у східне Зайордання. Обходять великою дугою Моав на південно-східному березі Мертвого моря. Так вони досягають річки Арнон і кордону царства аморіїв (див. Чисел 21:13). Знову просять ізраїльтяни про перепустку по царському шляху (див. Чисел 21:22). Знову їм відмовляють, цього разу аморійський цар Сихон. Доходить до бою, починається збройне завоювання.
З перемогою над аморіями ізраїльтяни здобувають свій перший тріюмф. Впевнені у своїй силі вони рвуться далі, через річку Яббок і захоплюють також царство Башан. Таким чином у першому рішучому наступі вони стали господарями східного Зайордання, від річки Арнон до берегів Генезаретського озера.
У точне відтворення наступу та боїв у східному Зайорданні вплелося зауваження про “ложе залізне” одного велетня, царя Оґа башанського (див. Второзаконня 3:11), над яким вже не один ламав собі голову. Це місце Біблії, що звучить таємничо та неймовірно, знайшло в той час природне і водночас вражаюче прояснення. Біблія тут лише точно зберегла спогад, який сягає давніх часів Ханаану.
Коли вчені прочісують Зайордання в пошуках свідчень біблійної історії, вони натрапляють на дивне утворення, яке бачили дослідники старовини і в инших країнах. Йдеться про високі кам’яні брили, які зведені у формі еліпса і то тут, то там перекриті потужним кам’яним блоком. Це відомі великі кам’яні гробниці. Їх називають мегалітовими гробами чи гробницями, і вони є похованнями, в які колись клали мерців. У Европі – у північній Німеччині, Данії, Англії, північно-західній Франції та Сардинії деякі з них збереглися, у народі вони називаються “ліжком велетнів” або гробами гунів. Оскільки ці потужні пам’ятки будівництва знаходять також в Індії, східній Азії і навіть на островах Океанії, їх приписують великому переселенню народів у ранніх часах.
У 1918 р. німецький дослідник Ґустав Дальман відкриває поблизу сьогоднішньої столиці Йорданії, Амману, одну гробницю, яка заслуговує на велику увагу, оскільки вона, здається, вражаюче ілюструє одне місце в Біблії. Амман лежить точно на місці давнього Рабат-аммону. Про царя велетнів Оґа в книзі Второзаконня 3:11 сказано: “Оце його ложе, ложе залізне; чи ж не воно в Раббі Аммонових синів, дев’ять ліктів довжина його, і чотири лікті ширина його, на міру ліктем чоловіка”. Розміри знайденої Дальманом гробниці теж приблизно співпадають з цими даними. “Ложе” складене з базальту – сіро-чорного, твердого, як залізо, каменю. Вигляд цього поховання міг бути в основі біблійного опису “залізного ложа” царя велетнів. Як показали подальші дослідження, особливо часто зустрічаються гробниці в Палестині насамперед у східному Зайорданні вище річки Яббок. Це в сьогоднішньому Аппуні. Більше тисячі цих прадавніх пам’яток височить там у жорсткій траві узгір’я. Земля вище від Яббока, як зауважує Біблія, це царство, в якому мав правити цар Оґ башанський, який “позостав із решти рефаїв” (велетнів) (Второзаконня 3:11). Захоплений Ізраїлем Башан названо землею велетнів – “Край рефаїв” (Второзаконня 3:13).
На захід від Йордану гробниці трапляються лише в околицях Хеврону. Вивідувачі, яких послав Мойсей, пішли “на південь, і прибули аж до Хеврону, а там були Ахіман, Шешай та Талмай, нащадки велетня” (Чисел 13:22). Вони мусили побачити відкриті тепер поблизу Виноградної долини кам’яні гробниці.
Ким же насправді були “велетні”, ще зовсім невідомо. Можливо, це були люди, що за зростом перевищували давніх мешканців на Йордані. Очевидно, пам’ять про вищих людей залишилася в народі живою як сенсація і так увійшла до Біблії.