Потужні кам’яні гробниці та розповіді про велетнів ще раз свідчать про тодішню яскраву, перемінну історію тієї вузької смужки землі на узбережжі Середземного моря – про землю Ханаану, до якої з найраніших часів безперервно йшли хвилі чужих народів та залишали там свої сліди.
Звістка, що Ізраїль завоював ціле Зайордання, сповнює страхом Балака, царя Моаву. Він побоюється, що і його власний народ фізично і військово не буде в стані мірятися силою з цими суворими синами кочівників. Він скликає “мідіянських старших” і підбурює їх проти синів Ізраїля (див. Чисел 22:4). Вони пробують застосувати инші, ніж військові, засоби. Вони хочуть спробувати затримати синів Ізраїля при допомозі магії. Заклинання та прокляття, в силу яких народи Давнього Сходу твердо вірять, напевно, зможуть зламати силу Ізраїля. З Петору[1] у Вавилонії, де процвітають ці темні ремесла, спішно викликають Валаама. Однак Валаам, великий чаклун та маг, не може нічого вдіяти. Як тільки Валаам хоче промовити прокляття, воно перетворюється на благословення для Ізраіля (див. Чисел 23). Тоді цар Моаву кидає на шальки терезів найнебезпечніший козир, який лиш є, злий козир, який довго впливатиме на життя синів Ізраїля.
Місце в Біблії, яке містить опис огидного військового лукавства царя Балака, богослови вважають болючим і охоче його уникають. Постає питання, чому щось таке взагалі є в Біблії? Відповідь проста: тому що ця подія має для народу Ізраїля глибоке, доленосне значення. Це також причина того, що хроніст не замовчує нічого ганебного, а правдиво та з беззастережною відкритістю розповідає, що трапилося.
Лише відколи інструменти французьких археологів у тридцятих роках XX ст. у середземноморському порту Рас Шамра – “білій Гавані” – під керівництвом професора Клода Шефера-Штрасбурга виносять на денне світло частину культів Ханаану, можемо осягнути і зрозуміти, що за нещастя описане в книзі Чисел 25.
* * *
“І осівся Ізраїль у Шіттімі, і народ зачав ходити на розпусту до моавських дочок, а вони закликали народ до жертов їхнім богам, і народ їв та вклонявся богам їхнім…” (Чисел 25:1,2). Це не принада пороку, яка виступає тут проти синів Ізраїля. Пороку, який існував і існує у всіх народів, це не професійні повії, які спокушають Ізраїля. Це доньки моавитян та мідіян, їх власні жінки та доньки. Вони приваблюють та спокушають синів Ізраїля до культів Ваала, до культів родючости Ханаану при допомозі культової розпусти. Те, що б’є по Ізраїлі ще за Йорданом, це запаморочливий світ культів Фінікії з усіма її божествами, супроти яких Ізраїль буде мусив випробувати та загартувати свою моральну силу.
Моавитяни та мідіяни даремно сподівалися молодий та невинний кочовий народ підкорити хтивій спокусі своїх культів і в цей спосіб зламати силу синів Ізраїля. Вже при першій зустрічі стає очевидним, що між Ягве та Ваалом не може і не повинно бути компромісів. Провідники Ізраїля реагують швидко і суворо. Вони не шкодують власних чоловіків. Хто провинився, того душать або вішають. Пінхас, внучатий племінник Мойсея, який бачив ізраїльтянина, що йде в намет з мідіянкою, взяв списа “й пробив їх обох ізраїльтянина та ту жінку, аж через її черево” (Чисел 25:8). Народ Моава, з яким Ізраїль пов’язаний родинними зв’язками, щадять – його родоначальником вважається Лот, племінник Авраама (див. Буття 19:37). Однак супроти мідіян спалахує війна на знищення, класична війна “герім”, як вона закріплена в законі (див. Второзакония 7:2 і наст..; 20:13 і наст..). “А тепер позабивайте кожного хлопця між дітьми, і кожну жінку, що познала чоловіка на мужеськім ложі, повбивайте” – наказує Мойсей. Лише дівчата залишаються живим, всіх решта – убивають (див. Чисел 31:7,17,18).
“І вийшов Мойсей із моавських степів на гору Нево, на верхів’я Пісґі, що навпроти Єрихону, а Господь дав йому побачити ввесь Край: Ґілеад аж до Дану…” (Второзаконня 34:1).
Бо тепер він вже сповнив своє важке завдання. Від невільницьких міст Єгипту, через повні нестач десятиліття в степах, аж до цього моменту він пройшов довгий, важкий шлях. Мойсей призначив своїм наступником вірного Ісуса Навина – випробуваного чоловіка з надзвичайними стратегічними здібностями, який Ізраїлеві зараз саме потрібен. Життя Мойсея сповнилося, він може попрощатися зі світом. Йому самому не судилося ступити своєю ногою на Обіцяну Землю. Однак здалеку, з гори Нево, він може на неї подивитися.
З Амману, столиці і осередку молодого королівства Йорданія, треба їхати 27 км, трохи більше, ніж півгодини у всюдихідному джипі, через узгір’я на краю Аравійської пустелі, через долини і иноді попри оброблені поля, точно на південний схід у напрямку Мертвого моря, коли хочеш побачити біблійну гору.
Після невеликого туру сходження по голих скелястих гребенях, досягаєш широкого, лисого плато, 800 м над рівнем моря. На західному краю стрімко вниз до западини Йордану спадають урвища. Тут вгорі віє свіжий бриз. Під безхмарним блакитним небом перед захопленими очима спостерігача на широкому просторі відкривається унікальна панорама. Вкрите сріблом блищить на півдні широке плесо Соляного моря. На тому березі здіймається завмерла, пустельна завіса кам’яних горбів та пагорків. За ними височіє довгий ланцюг сіро-коричневих вапнякових гір землі Юди. Там, де він починається і стрімко здіймається з Негеву, лежить Хеврон. На заході, в сторону Середземного моря, на фоні профілю гір, що, чітко, окреслені, на горизонті, видніються, добре помітні неозброєним оком, дві маленькі цятки – вежі Вифлеєму та Єрусалиму. На півночі погляд мандрує через узгір’я Самарії попри Галілею аж до увінчаних снігом вершин Хермону в мерехтливій далині.
Біля підніжжя Нево спадають вузькі ущелини долин, з яких виблискує зелень гранатових дерев з їх червоно-жовтими плодами. А далі погляд сягає все нижче в самотні степи впадини Йордану. Майже нереальний місячний ландшафт сліпучо-білих крейдяних горбів, без будь-якого покриття, оточує Йордан, який тут лише 10 м завширшки. Перед стрімкими горами на заході Йордану краєвид освіжає вузька пляма зелені – оаза Єрихону.
Цим поглядом з Нево в Палестину Мойсей завершив своє життя.
Внизу ж, у широких степах Моаву в цей час в небо здіймаються тонкі цівки диму. День і ніч горять вогні в таборі з незліченних наметів із чорної козячої шерсти. Разом з голосами всіх цих чоловіків, жінок та дітей вітер несе в долину Йордану мекання отар. Повна спокою картина. Та це лише момент переведення подиху перед довго очікуваним днем, велика тиша перед бурею, яка цілковито змінить долю Ізраїля та землі Ханаану.
[1] Відомий в асирійських документах як “Пітру” на правому березі Євфрату.