Слова псалміста ідеально відображають його самотність і пригнічення: «Уподобився я пеликанові пустині, я став, як той пугач руїн!… і став, немов пташка самотня на дасі…» (Пс. 102:7-8). Відчував, що відрізняється від інших, що є самотнім. Що бачив перед собою, коли писав ці слова?
Можливо, дивився на птаха, якому хтось знищив гніздо. А може, його найближчі загинули під час бурі або їх роздер хижак. Чи, можливо, померла його подруга. Хай там що, але з якоїсь причини цей горобець залишився сам, і самотність сильно дошкуляла йому.
Навіть Ісус відчував самотність, коли навколо Нього не було нікого, хто розумів би Його. Не розуміли Ісуса Його учні. Сперечалися між собою, хто з них найбільший. Не спроможні були навіть молитися з Ним у найважчі хвилини Його життя. А на хресті Ісус заволав: «Боже Мій, Боже Мій, нащо Мене Ти покинув?…» (Мт. 27:46).
Самотність по-різному може вплинути на твоє почуття власної вартости. Дехто з нас через смерть подружнього партнера, розлучення або інші болісні життєві обставини переживає важкий період, виразно відчуваючи в цей момент, що відстає від інших. Навколо немає нікого, хто справді розуміє, що тобі доводиться долати та що відчуваєш. Життя завдало удар, від якого похитнулося твоє почуття власної вартости.
Пам’ятаю, як ми разом з дружиною вирушили в подорож круїзним лайнером. На кораблі зауважили людей, які увесь час перебували на самоті. Зокрема, сідаючи за стіл їсти, щоразу були самі. І їхня самотність розчулила нас. Я пригадав собі, що коли був молодий, почувався самотнім навіть у натовпі.
Кожен деколи стикається із самотністю та відчуттям покинутости. Добра новина полягає в тому, що навіть якщо твої стосунки з іншими складаються погано, Бог хоче, щоб ти знав, що Він ніколи не залишить і не покине тебе (Євр. 13:5). Він завжди стоятиме поруч із тобою. Він ніколи не покине тебе. Тобі не треба боятися, що решту життя проведеш на самоті. Він вкаже тобі, як позбутися болю й відчуття покинутости.
Я добре розумію той страх, що паралізує юних, двадцяти-кількалітніх осіб, які розмірковують над тим, чи коли-небудь знайдуть ту людину, з котрою зможуть провести все своє життя. Вірю, що кожен, хто прагне жити в подружжі, має повірити Богові, що десь на землі є його омріяна дружина або її омріяний чоловік. Бог керує найліпшим матримоніяльним бюро у світі. Воно значно ліпше, ніж найкращі Інтернет-портали для самотніх осіб. Якщо насамперед шукатимеш Бога й служитимеш Йому всім своїм серцем, Він зрушить небо й землю, щоб ваші дороги – твої і тієї особливої особи – перетнулися.
Якщо ти – вдівець або вдова, або ніколи не був одружений, але мрієш про щасливий шлюб, не бійся. Підпорядкуй своє життя Богові, і Він запанує й над твоїм любовними стосунками. Це Господь скерує твої кроки туди, куди потрібно. Неймовірно спостерігати за тим, як розвивається й укладається наше майбутнє після того, коли починаємо вірити в Його доброту та плани щодо нашого життя. Бог відкриє перед тобою такі можливості, про які ти навіть не мріяв.
Історія моєї мами
Мій тато раптово помер, коли йому було п’ятдесят шість років. У нього стався серцевий напад. Ще молодою ставши вдовою, мама мусила сама виховувати Джил, мою шістнадцятилітню сестру. Невеликої спадщини, що залишилася по татові, вистачило їм лише на два роки. Потім виникли фінансові труднощі. Мама ніколи не працювала за фахом, адже цілий час була дружиною пастора та домашньою господинею.
Не була також людиною, схильною скаржитися кому-небудь на свою долю. Не розповідала про ситуацію, в якій опинилася, навіть моїм братам і сестрам. Натомість мала твердий намір шукати Господа в пості й молитві. Вирішила молитися і постити впродовж трьох днів – так, як це зробила колись цариця Естера.
Мама не мала жодного уявлення, що зробити, щоб пережити цей важкий час. Одного дня під час посту проказала таку молитву: «Господи, скеруй мої кроки туди, куди бажаєш, і піду всюди, куди звелиш, і зроблю все, що захочеш. Знайду роботу й свідчитиму про Тебе всім своїм життям. Або служитиму в церкві чи християнській організації. Якщо знатиму, що це Ти скеровуєш мене, зроблю все, чого зажадаєш».
Закінчивши молитися, лягла спати. Не минуло й п’яти хвилин, як задзвонив телефон. Коли підняла слухавку, почула голос Черіс, моєї дружини. Не витрачаючи часу на привітання й беззмістовну балаканину, Черіс одразу перейшла до справи: «Можеш починати пакуватися, бо переїжджаєш до нас. Передаю слухавку Джентезенові».
Зрозуміло, що я навіть не уявляв собі, що мама молиться за Божий провід у своєму житті; знав лише, що це я потребую допомоги. Отож, я взяв слухавку й сказав: «Мамо, я вже два роки прошу тебе приїхати й допомогти мені. Церква розвивається так швидко, що я, намагаючись усе контролювати, вже не маю часу молитися й читати Біблію стільки, скільки повинен. Мусиш допомогти мені з відвідинами хворих і опікою над літніми людьми. Мені треба, щоб ти допомагала мені так, як колись татові в його служінні. Якщо не приїдеш, то візьму на роботу когось іншого. Прошу тебе, скажи, чи можу на тебе розраховувати».
Мама почала шукати різні відмовки. Цілий час жила в тіні мого батька та його служіння, тож тепер їй деколи все ще важко було брати відповідальність на себе. Раніше ніколи не мусила вирішувати серйозних питань самостійно. Коли вкотре спробувала знайти якусь відмовку, Бог нагадав їй, як лише кілька хвилин тому молилася: «Зроблю все, що захочеш».
Урешті мама погодилася і 2 вересня 1993 року переїхала до Ґейнсвілла, де почала служити в церкві «Каплиця свободи». Нині, шістнадцять років по тому, мама є однією з найулюбленіших і найактивніших працівниць нашої Церкви. Разом з кількома іншими самовідданими волонтерами вони щотижня відвідують шість будинків для літніх людей, несучи їхнім мешканцям послання надії та звеселяючи їх музикою.
Мама також керує служінням для осіб у жалобі, дбаючи про те, щоб родини, які втратили близьких, діставали втіху й допомогу хоча б у вигляді приготування їжі.
Коли в членів нашої церкви виникають якісь серйозні проблеми й вони телефонують, щоб попросити про молитву, звертаються не до мене, а до моєї мами. Вона відіграє ключову роль у нашому служінні, і ціла церква дуже цінує її за це. Мама відважилася покинути дім і все, до чого звикла, щоб стати частиною церкви «Каплиця свободи». Її сповнений любови послух Богові відкрив перед нею небувалі можливості служіння, яке збагачує життя інших людей.
Бог знає про твою самотність, так само, як знав про самотність моєї мами. Йому відомо, що ти можеш бути дуже корисним і плідним у Його Царстві, якщо тільки наважишся подолати свій страх, почнеш шукати Його волю і завжди будеш готовий використати ті можливості, які Він відкриватиме перед тобою.