На початку 80-х років місія «Відкриті двері» взялася за виконання ризикованого проекту під назвою «Перлина» – ввезення одного мільйону Біблій у Китайську Народну Республіку, що було найбільшою операцією такого роду в цій організації.
Мільйон Біблій провозили через «бамбукову завісу» на прохання «катакомбних» віруючих Китаю, з якими організація «Відкриті двері» підтримувала зв’язок протягом кількох попередніх років. Однак для чого провозити Біблії таким небезпечним шляхом, адже «контрабандистами» в цьому випадку виступають вихідці з християнських церков, які наражають себе на небезпеку потрапити до в’язниці? Чому вони самі не надрукують Біблій?
Обіцяна кількість надрукованих у Китаї Нових Заповітів складає сто тисяч примірників. Проте можливість здійснення цього задуму тягне за собою низку труднощів, пов’язаних, перш за все, з тим, що переклад Нового Заповіту на сучасну китайську мову може значно змінити зміст Святого Письма.
– Ви розумієте, – пояснював служитель з Китаю, – навіть якщо вони візьмуться за його видання, внесені в текст зміни серйозно вплинуть на дійсне значення слів Святого Письма. Як нам користуватися такою Біблією?
А згодом додав:
– І взагалі, ми сумніваємося, чи побачимо обіцяні урядом Біблії. Нам здається, що їх роздадуть на бібліотеки і читальні зали, і ми не зможемо вільно користуватися ними.
Саме за таким сценарієм діяла влада багатьох комуністичних країн, дозволяючи імпортувати і видавати обмежену кількість Біблій.
Згідно з каналами «Відкритих дверей», у 1979 році до Китаю було завезено більше тридцяти тисяч Біблій, що становить одну третину кількості, яку обіцяв уряд КНР. Наш директор дізнався до того часу про велику потребу китайських віруючих у Бібліях і з’ясував, що близько мільйона Біблій зможуть більш-менш задовольнити цю потребу. Що таке сто тисяч?
Брат Андрій зосередив увагу ось на чому:
«Різниця між легальним та нелегальним поширенням Біблій полягає в тому, – говорить він, – що, незважаючи на обіцянки уряду імпортувати чи видавати Біблії, тієї кількості буде недостатньо, щоб задовольнити величезний попит китайських віруючих. Можливо, певна кількість дійде до населення, однак віруючі потребують нелегального поширення Біблій, хай там що. І ми не маємо права розчарувати їх».
Я знаю, що багато християн ставиться скептично до «контрабандного ввезення» Біблій у країни, де є в цьому велика потреба, тому вирішив під час однієї зі своїх поїздок до Східної Європи опитати християн і дізнатися їхню думку з таких питань:
- Чи насправді потрібно ввозити Біблії контрабандою?
- Чи розумно поширювати ці Біблії безкоштовно? Можливо, варто пропонувати їх за невеличку оплату? І тоді вони більше цінували б Біблію?
Зараз, кілька років по тому, мені соромно за моє друге питання взагалі. Як можна вимагати від людей будь-якої оплати за Біблії, якщо ми можемо дозволити собі давати їх безкоштовно?! Члени «переслідуваної церкви» за жодних обставин не йдуть на компроміс із владою; вони згодні на переслідування, віддаючи перевагу тривалому ув’язненню, замість непокірності Христові. Єдине, що вони не можуть без нашої допомоги, – це дістати Біблії. Як же ми сміємо запитувати їх, чи цінують вони «безкоштовні» Біблії?
З цього приводу я краще поміркував би над першим запитанням. Мені не подобається слово «контрабанда», яке нагадує мені про людей, що вивозили незаконним шляхом діаманти, годинники і навіть наркотики, щоб продати їх з більшою вигодою.
У нас же інші мотиви. Ми купуємо Біблії для безкоштовного розповсюдження в країнах з атеїстичним та мусульманським режимами.
Я вже наслухався про те, що немає необхідності ввозити Біблії нелегально, оскільки влада дозволяє імпортувати Біблії та видавати їх. Тому провів дослідження під час однієї з поїздок до Східної Європи. Я зустрівся з керівником однієї незареєстрованої церкви, який повідав мені, що церква має неабияку потребу в Бібліях.
– Але ж Біблію можна придбати в міському магазині, – сказав я.
– Так, я знаю, – відповів він, – однак нам не можна, бо ми незареєстровані.
– Давайте перевіримо, – запропонував я.
Він поглянув на мене підозріло й відповів:
– Це небезпечно, і може погано скінчитися.
Він мав рацію. Я не міг піддавати його церкву ризику без нагальної потреби, і вирішив забути про це.
Та служитель продовжив:
– Гаразд, я піду, щоб ви переконалися, що я кажу правду.
Тепер я вже завагався, відчуваючи вину, що піддаю ризику його церкву, яка могла залишитися без пастора.
– Хай там що, а вони мене не знають, – додав він. – Проте нам слід бути обачними, щоб нас не бачили разом. Після магазину ми повинні розійтися в різні боки і переконатися, що за нами не стежать.
Ми вирішили зайти до магазину один за одним через короткий проміжок часу і поводитися, ніби не знаємо один одного. Я куплю Біблію, а потім він зробить те саме. Спочатку увійшов я, а згодом і служитель.
Продавець поглянув на мене доброзичливо й запропонував свою допомогу. Я запитав, чи розмовляє він англійською або німецькою. Він чемно відповів, що розуміє німецьку.
– Я хочу придбати Біблію, – попросив я.
– Ви турист? – поцікавився він на ламаній німецькій.
– Так, я з Голландії, – відповів я.
Цього виявилося достатньо, бо він зник у підсобній кімнаті, а через хвилину повернувся з пакунком Біблій. Розіклавши їх на прилавку, він дозволив мені вибрати одну. Ціни були досить доступними.
Я заплатив за один примірник і попросив дозволу оглянути магазин. Насправді ж я хотів подивитися, що буде далі.
Прийшла черга пастора. Я не все зрозумів зі сказаного, тому що вони розмовляли рідною мовою. Однак мені вистачило того, що я зрозумів. Пізніше мій друг розповів мені все детально, хоча після того, що я побачив, це було вже не так важливо.
Пастор вказав на Біблії на прилавку і запитав, чи можна йому придбати одну. Потім була довга пауза.
– Хто ви і до якої із зареєстрованих церков належите?
Пастор захитав головою, пояснюючи, що просто хотів придбати Біблію, не розголошуючи інформації про себе. У тому ж дружньому тоні продавець вибачився й сказав, що радо допоміг би, та вимушений дотримуватися інструкцій, згідно з якими спочатку слід з’ясувати до якої церкви належить людина, і чи зареєстрована ця церква.
Зрештою, продавець відніс усі Біблії до підсобної кімнати. Мій друг вийшов з магазину без мене. Я все бачив, але залишався там ще на деякий час, щоб не викликати підозри.
Хоч я й був радий подарувати куплену Біблію пасторові, однак отримав очевидний доказ того, що «переслідувана церква» має велику потребу в Бібліях.
Зрозумійте мене правильно: ми дуже вдячні біблійним спілкам, які ввозять Біблії легально, тим більше, що ситуація в багатьох країнах Східної Європи помітно покращилася, проте, кількість легально ввезених Біблій не задовольняє попиту швидко зростаючого населення та числа християн. Як офіційні, так і незареєстровані церкви потребують Слова Божого. Наші кур’єри знаходять значну кількість церков без Біблій, особливо в тубільних племенах. Саме тому ми продовжуємо займатися цією небезпечною справою: нелегальним увезенням Біблій.