Переслідування

Іван Боско (1815-1888), великий святий XIX століття, який повністю присвятив себе служінню бідним і був чудовим вихователем молоді, постійно закликав своїх братів приймати переслідування й труднощі без бунту. Адже саме вони допомагають нам наближатися до взірця, яким є для нас Христос, і співпрацювати з Ним задля спасіння світу.

«Справжній християнин має із покорою зносити будь-які нестачі й убогість, як Ісус Христос, Який не мав навіть де прихилити голови. Він має долати труднощі й не реагувати на наклепи, як Ісус Христос, Який зазнавав їх із боку книжників та фарисеїв, залишаючи Богові встановлення остаточної справедливости. Християнин уміє також приймати образи та зневаги, як Ісус, коли Його били, плювали Йому в обличчя й обзивали останніми словами в Преторії»[1], – писав святий Іван Боско 1856 року.

Подібним чином писав у «Духовному щоденнику» король Людовик IX (1214-1270), коли пояснював своєму найстаршому синові, майбутньому Філіпові III Хороброму, які чесноти він мусить розвивати в собі як майбутній володар. Святий Людовик радить синові понад усе любити Господа Бога всім серцем своїм і всіма силами своїми, радше дати відрізати собі руки й ноги, ніж учинити хоча б один смертний гріх, а також «спокійно» зносити випробування, які можуть з’явитися на життєвому шляху.

«Поза тим, якщо Господь послав тобі якісь страждання, витримуй їх спокійно та з вдячністю, знаючи, що вони слугують твоєму добру та що, імовірно, ти цілком заслужив їх. Якщо ж натомість Господь пошле тобі успіхи, то ти маєш дякувати з покорою, пильнуючи, щоб через чванливість чи якимось іншим чином не стати внаслідок цього гіршим. Не можна тобі боротися проти Бога чи ображати Його, послуговуючись дарами, отриманими від Нього».

Випробування та війни, що спустошують країни

Іван Золотоустий, життя якого було суцільною смугою важких випробувань (свого часу, зокрема, імператор відправив його у вигнання), часто згадував про тайну Провидіння в проповідях, котрі виголошував перед вірними в Константинополі[2]. «Як багато людей хворіє на невиліковну проказу? Скільки є сліпих від дитинства до старости й тих, що втрачають зір у молодшому або старшому віці? Як багато людей проводять життя у злиднях, в’язницях чи копальнях, де часто й закінчують свої роки? А скільки їх гине на війнах? І чи можна все це трактувати як докази доброти? Хіба Бог не міг би припинити страждань цих нещасних, якби захотів? А Він допускає їх… Навіщо?»

Відповідь була гостра, наче лезо гільйотини: «Вичерпне пояснення цього питання приносить віра, а полягає воно в прийнятті того, що Бог усе чинить справедливо, з любов’ю та доброю метою, а нам залишається визнати, що ми не здатні розгадати Його задумів. Це і є єдина відповідь, і немає кращої за неї».

Час вигнання святий Іван Золотоустий використав для написання невеликого трактату про Боже Провидіння:

«Якщо замислюватимешся над тим, чому Бог дозволяє діяти у світі злим людям, демонам і дияволові, якщо не повіриш у Його глибокі й незбагненні задуми, якщо думатимеш тільки про заспокоєння своєї цікавости, постійно намагаючись передбачити майбутнє, то можеш почати замислюватися й над багатьма іншими питаннями, як-от: “Чому виникли єресі? Чому диявол, демони та злі люди з їхньою допомогою спонукають багатьох до падіння?” А найсерйознішим із них є таке: “Чому зміг з’явитися Антихрист, який володіє такою великою силою спокушення, що його вчинки, як каже Христос, здатні звести навіть обраних, якби це тільки було можливо?” А отже, не треба замислюватися над цим усім, а слід просто довіритися незбагненній мудрості Бога. Праведна й глибоко закорінена в Богові людина, хоча й ударяє в неї тисяча хвиль і бур, не лише не зазнає внаслідок цього жодної шкоди, а й стає завдяки цьому ще сильнішою. Інакше діється з людиною слабкою, м’якою, яка не має жодних цінностей, – вона часто падає навіть тоді, коли на її шляху не виникає жодних труднощів»[3].

За кілька років по тому інший Учитель Церкви, святий Августин, визнав, що Бог послуговується, у незбагненний для людини спосіб, тими, які опираються Його волі, щоб здійснювати наміри свого Провидіння: «Бог робить, що хоче, навіть із тими, які не коряться Його волі»[4].


[1] S. Jean Bosco, Écrits spirituels, Paris 1979, c. 252.

[2] Іван Золотоустий став архиєпископом Константинополя 398 року, а помер у вигнанні 407-го. З огляду на свій винятковий ораторський талант за сто років після смерти він отримав прізвисько Золотоустий (Хризостом).

[3] S. J. Chrysostome, Sur la providence de Dieu, Paris 1961 (Sources chrétiennes, 79), c. 163. На початку свого священичого служіння Іван Золотоустий, зрештою, присвятив декілька проповідей поборенню єресі Євномія, який твердив, що віра дає християнам змогу повністю осягнути Бога (Sur l’incompréhensibilité de Dieu, Paris 1951 [Sources chrétiennes, 28]).

[4] S. Augustinus, De correptione et gratia, XIV, 43 (PL 44,942).

Попередній запис

Тайна, яку переживають усі святі

Наступний запис

Наші помилки