Марк – це ходяча дилема, один з тих людей, кого збагнути невимовно важко.
Він неодружений християнин, фахівець у своїй галузі, без якихось «жахливих» проблем на кшталт наркотиків, сексу чи залежностей. Розумний, атлетичний і привабливий на вигляд. Він відповідальний і любить Бога.
Марку сорок п’ять років. Та він не має жодних друзів, ні надійних, ні ненадійних. Він дуже, дуже самотній.
То як так сталося? Зовні все це позбавлене сенсу. Чоловік з усіма якостями Марка мав би жити насиченим, активним соціяльним життям. Але якщо ви зрозумієте силу перфекціонізму, то все це має «ще й який» сенс. Тому що Марк – перфекціоніст, і він лише нещодавно усвідомив усі руйнівні наслідки цієї риси свого характеру.
Іноді ми жартуємо про свій перфекціонізм: «Я подивилася в дзеркало, і мене страшенно засмутили три зайві фунти ваги». Однак справжні його прояви можуть мати далеко серйозніші наслідки. Перфекціонізм може бути головною причиною депресії, деструктивної поведінки чи розлучення.
Що таке перфекціонізм? Це нездатність упоратися з вадами. Перфекціоністи мають фобію недосконалости і вад у собі, в інших людях та у світі. Вони витрачають багато часу, намагаючись створити досконалий світ, намарно намагаючись утекти від гріха, старіння, втрати і целюліту.
Перфекціоніст прагне жити у світі ідеалів. Він бачить життя, «яким воно мусить бути». Люди мають як слід ставитися одне до одного. Я мушу бути продуктивною, успішною людиною. Справедливість і рівність – понад усе.
А тоді він бачить величезну прірву між країною ідеалів і гіркою реальністю. Наприклад, він не може справдити сподівань щодо самого себе. Або його зраджує важлива для нього людина. І він з великими труднощами визнає, де живе насправді – у країні реальности. Тож він намагається знов переселитися в ідеальний світ.
На глибшому рівні, перфекціоніст живе під Законом. Він живе в рабстві вимоги, яка каже: «Якщо зробиш правильно, тебе полюблять». І саме це й каже Закон: «Бо хто всього Закона виконує, а згрішить в одному, той винним у всьому стає» (Як. 2:10). Ходити по краю цієї прірви непросто, знаючи, що один хибний крок – лише один – накликає на себе засуд і ненависть. Добре мати цілі та ідеали, але коли наші цілі обертаються на вимоги – мінімальні стандарти, – ми стаємо перфекціоністами.
Перфекціонізм спроможний відділити нас від надійних стосунків двома способами. Передусім перфекціонізм не допускає нас до близькости. Недосяжний стандарт того, що «я повинен», нависає наді мною, наче грізна хмара. Я безупинно й гостро нагадую собі про всі свої невдачі, гріхи і слабкості. Я бачу все зло свого зла.
І я розумію засуд Закону. Я почуваюся навдивовижу нелюбим і самотнім, і усвідомлення власного зла ізолює мене. У цей момент перед очима перфекціоніста постає грандіозна картина власних невдач, яка цілком заступає йому Божу любов. На певному етапі він думає: «Ніхто не може любити реального мене. Я надто негативний, надто потворний, надто поганий». І тому він ізолює себе, захищаючись від глибокого переконання, що всякий, хто побачив його «реального», відвернеться і піде від нього.
По-друге, перфекціонізм не допускає до близькости інших. Іноді перфекціоніст відвертає свій осудливий, критичний погляд від себе і спрямовує його на стосунки. І цей погляд такий же суворий і непрощенний. Він помічає чужі вади й недобачає все те добре, що мають вони. Він буде одержимо прагнути, щоб інша особа зробила все правильно або сам відмовиться від стосунків.
Перфекціоніст часто критично ставиться до інших, хоча й робить це несвідомо. Часто він просто переносить свою глибоку ненависть до себе на інших і намагається хоч трохи ослабити напругу.
Часто перфекціоніст відчуває власне право – потребу того, щоб до нього ставилися особливо, не як до звичайної людини. Усвідомлюючи власне право, ви часто не готові до близькости, оскільки інша особа не відповідає вашим критеріям «винятковости».
Ось кілька речей, які ви можете робити, маючи таку схильність:
- Ви можете відмовитися від друга, перш ніж належно пізнаєте його.
- Ви можете відчути величезну кривду й образу, коли хтось підведе вас, а тоді усамітнитеся.
- У вас можуть бути вимоги, які інші люди не спроможні задовольнити.
- Ви так сильно звинувачуєте самих себе, що схильні уникати зв’язків.
- У вас могла бути ціла низка невдалих стосунків, і ви просто опустили руки, тому що невдачі завдають вам сильного болю.
Якщо цей опис відповідає вашим звичкам, то ось вам кілька порад:
- Зрозумійте, що ваші ідеали тепер – це цілі, а не вимоги.
- Почніть замислюватися над тим, що ми здобули завдяки Хресту: тепер наші вади не перешкоджають любові.
- Дізнайтеся, де ви навчилися перфекціонізму. Причиною могли стати обумовлені стосунки, батько-перфекціоніст чи формалістичне релігійне виховання.
- Шукайте людей, перед якими ви могли б зізнатися у своїх вадах. Зауважте: це мусять бути люди, які також визнають свої вади і не мають жодної потреби судити вас.
- Дозвольте іншим пізнавати і любити вас. Більшість перфекціоністів не здатні на одне і друге водночас: вони або любі і непізнані, або пізнані і нелюбі. Пам’ятайте, що протиотрута від перфекціонізму – це не прагнення стати добрим, а прагнення стати любим.
- Відмовтеся від думки, що вам належить особливе право.
- Щоб впоратися з цими проблемами, беріть приклад з Бога: принесіть свої потреби до Хреста – і прибийте свій перфекціонізм та усамітнення там.