Питання і відповіді – частина 1

Поки що ми обговорювали деякі серйозні і пекучі проблеми. Інші теми були складні і важкі для пояснення. Для того щоб допомогти вам уточнити незрозумілі питання і висвітлити ті сфери, яких ми торкнулися поверхнево, ми присвятимо цей розділ питанням і відповідям. Повертаючись до попередніх дискусій, ми спробуємо вгадати запитання, які нам могли б поставити батьки, якби ми безпосередньо розмовляли з ними, а не писали б їм.

Отже, дозвольте почати з першого питання, що пов’язане з неправильним розумінням Святого Письма Енн Лендерс.

П. Ви говорили, що діти побожних батьків іноді починають виявляти сильну непокору і ніколи не повертаються до віри, якої їх навчали. Я бачив, як це трапляється в деяких чудових сім’ях, які люблять Господа і віддані Церкві. Однак, здається, що це суперечить Святому Письму. Як ви тлумачите Приповісти (22:6), що навчає: «Привчай юнака до дороги його, і він, як постаріється, не уступиться з неї»? Чи не означає цей вірш буквально те, що діти мудрих і вірних батьків ніколи не заблудять? Чи не обіцяє він, що бунтівливі нащадки рано чи пізно повернуться до кошари?

В. Я хотів би, щоб Соломонове послання до нас можна було тлумачити так однозначно. Я знаю, що зазвичай цей уривок вважають обітницею Бога, однак, у цьому контексті про це не йдеться. У своїй чудовій книзі «Батьківські муки» психіятр Джон Вайт доводить, що приповісти ніколи не були абсолютними обітницями Бога. Натомість вони просто висловлюють імовірність того, що може трапитися. Соломон, автор Приповістей, у той час був наймудрішим чоловіком на землі. Його метою було звістити свої натхненні Богом спостереження про те, як працює людська природа і Божий всесвіт. Можна сподіватися, що певний комплекс обставин поведе до появи іншого комплексу конкретних обставин. На жаль, кілька таких спостережень, і в тому числі Приповісти (22:6), були позбавлені такого контексту і перетворилися на самостійні обітниці Бога. Якщо ми будемо наполягати на такому тлумаченні, то треба буде пояснювати, чому стільки приповістей не завжди виявляються точними. Наприклад:

  • Ледача рука до убозтва веде, рука ж роботяща збагачує (Пр. 10:4). (Чи зустрічали ви старанних – але бідних – християн? Я зустрічав).
  • Благословення Господнє воно збагачає, і смутку воно не приносить з собою (Пр. 10:22).
  • Страх Господній примножує днів, а роки безбожних вкоротяться (Пр. 10:27). (Я бачив, як чудові діти вмирають з християнським свідченням на устах).
  • Жодна кривда не трапиться праведному, а безбожні наповняться лихом (Пр. 12:21).
  • Ламаються задуми з браку поради, при численності ж радників сповняться (Пр. 15:22).
  • Сивизна то пишна корона, знаходять її на дорозі праведности (Пр. 16:31).
  • За пазуху жереб вкладається, та ввесь його вирок від Господа (Пр. 16:33).
  • Володар, позбавлений розуму, тисне дошкульно, а ненависник зажерливости буде мати дні довгі (Пр. 28:16).

Ми всі можемо придумати винятки для згаданих вище тверджень. Повторюю, приповісти відображають імовірність, а не абсолютні принципи, що мають особисту гарантію Бога. Таке тлумачення Святого Письма видається досить суперечливим для звичайних людей, але не для дослідників Біблії. Наприклад, «Коментар біблійних знань: Старий Заповіт», підготований Даллаською богословською семінарією, визнає те розуміння, яке я запропонував. Цей коментар відомий своєю твердою відданістю буквальному тлумаченню Божого Слова, однак богослови в цьому разі написали таке:

«Деякі батьки, однак, спробували дотримуватися цієї настанови, але без жодного успіху. Їхні діти не сприймали побожної науки своїх батьків. Це ілюструє природу «приповісти». Приповість – це літературний засіб, за допомогою якого загальну істину пов’язують з конкретною ситуацією. Багато приповістей не дають цілковитої гарантії, позаяк висловлюють істину, що обов’язково залежить від нездоланних обставин. Наприклад, вірші 3, 4, 9, 16, 29 Приповістей 22 не висловлюють обітниць, що завжди обов’язкові. Хоча приповісти загалом і зазвичай справджуються, подеколи можна спостерегти і винятки. Це може статися через норов чи навмисний непослух особи, яка вирішує піти шляхом власних примх, а не дорогою мудрости. За це відповідати їй. Однак, загалом, більшість дітей, які виховувалися в християнських родинах під орудою богобоязливих батьків, які навчали і самі дотримувалися принципів побожного життя, справді засвоять цю науку[1]»

Очевидно, що гуманістична концепція детермінізму змогла навіть проникнути в тлумачення Святого Письма. Ті, хто вірить, що Приповісти (22:6) пропонують гарантію спасіння для наступного покоління, по суті, припускають, що, запрограмувавши дитину досить добре, можна неминуче визначити її подальший шлях. Їхнє завдання полягає в тому, щоб «наставити дитину на добру путь». Але замисліться на хвилину. Чи Творець не ставився до Адама і Єви з безмежною мудрістю і любов’ю? Він не припускався помилок у Своєму «батьківстві». Крім того, вони жили в ідеальному середовищі і не мали жодної з наших проблем. Вони не знали, що таке труднощі з родиною партнера, фінансові потреби, роздратовані працедавці, телебачення, порнографія, алкоголь і наркотики, тиск однолітків і скорбота. У них не було жодного приводу! Попри це, вони знехтували ясне застереження Бога й упали в гріх. Якби уникнути лабетів зла було можливо, то це відбулося би в тому безгрішному світі. Але так не сталося. Бог у Своїй любові дав Адамові і Єві вибір між добром і злом, і вони неправильно скористалися ним. Чи Він тепер забере цю свободу у ваших дітей? Ні. Урешті-решт їм таки доведеться робити самостійний вибір. У цей вирішальний момент батькам перехоплює дух, тому що вся їхня наука немов опиняється на краю прірви. Однак, кожен мусить пережити цю мить.

П. Очевидно, що ви дуже осуджуєте таке неправильне тлумачення Святого Письма. Які його наслідки?

В. Я найбільше тривожуся за відданих і щирих християнських батьків, чиї дорослі сини й дочки повстали проти Бога і власних родин. Багато цих матерів і батьків докладали усіх зусиль, щоб належно виховати своїх дітей, та все ж втратили їх. Така ситуація сама собою наповнює їх величезною виною, навіть якщо не зважати на біблійне розуміння. Крім того, їх змушують повірити, що Бог пообіцяв – цілковито гарантував – духовний гаразд дітей, чиї батьки належно виконали свою роботу. Якого ж висновку вони мають дійти з огляду на тривалий бунт і гріх у наступному поколінні? Іншого бути не може! Це їхня вина. Вони прирекли власних дітей, не виконавши свого обов’язку. Через батьківські невдачі їхні улюблені діти потраплять до пекла. Ця думка настільки жахлива для чуйного вірянина, що може похитнути його здоровий глузд.

Я просто не вірю, що Бог хотів покласти цілковиту відповідальність за гріх у наступному поколінні на плечі вразливих батьків. Переглянувши всю Біблію, ми не знайдемо жодного підтвердження такого крайнього погляду. Батьків Каїна не було звинувачено за те, що він убив свого брата Авеля. Йосип був побожним чоловіком, а його брати негідниками, однак їхні батько і матері (Яків, Лія і Рахиль) не мали відповідати за різницю між ними. Праведний Самуїл виховав бунтівливих дітей, але його не звинуватили в їхніх гріхах. І в Новому Заповіті батька блудного сина також жодного разу не звинуватили за те, що він недобре виховав свого авантюрного сина. Очевидно, хлопець був уже досить дорослий, щоб міг вирішувати самостійно, і батько не перешкоджав йому. Цей добрий чоловік ніколи не каявся в жодних гріхах – і не мав для цього причин.

Я не маю наміру звільнити батьків від провини за недбальство чи несумлінність у пору виховання дітей. Ми маємо принаймні один біблійний приклад Божого гніву, що впав на батька, який не зміг дисциплінувати і виховати своїх синів. Книга Самуїла (2:22-36) розповідає, як священик Ілій дозволив своїм двом синам осквернити храм. Усіх трьох Господь засудив до смерти. Очевидно, що Він ставиться до батьківських обов’язків серйозно і сподівається цього ж від нас. Але Він не хоче, щоб ми знемагали від провини через обставини, що непідвладні нам!


[1] John Walvoord and Roy Zuck, eds., Bible Knowledge Commentary: Old Testament (Wheaton, III.: Victor Books, 1985), 953.

Попередній запис

Стаття Енн Лендерс (закінчення)

Наступний запис

Питання і відповіді – частина 2