Сумна правда полягає в тому, що надто багато років батьків збивали з пантелику «експерти», і вони ковтали напівсирі теорії в книгах порад, замість того щоб скористатися мозком, який дав їм Бог, і реагувати на свої природні інстинкти, коли їхні діти заводили їх надто далеко, намагаючись випробувати межі.
Я ніколи не забуду листа, якого отримала від 19-річної дівчини тільки три роки тому. Вона не мала друзів і не могла втриматися на роботі, тому що не вміла тримати язика за зубами і завжди говорила своїм знайомим, колегам і начальникам саме те, що думала про них.
– Я була вихована так, – оголосила вона, – мені дозволяли казати все усім. Батьки виховали мене так, і тепер я опинилася в халепі через них. Маєте пропозиції, Енн?
Я відповіла: «Так… визнайте відповідальність і перестаньте звинувачувати своїх батьків за свій гострий язик і препоганий настрій. Якщо вам не до вподоби, ким ви стали – працюйте над собою і станьте іншою. Досить вже цього безглуздя: «Ви зіпсували мене. Тепер про мене дбайте». Це втеча від дійсности. Вина, яку ви, діти, покладаєте на батьків, настільки груба, що її можна різати ножем – і вона лише зміцнює фінансову та емоційну залежність і створює клімат ворожости та цілковитої невдачі».
То що батьки можуть зробити з дітьми, які приперли їх до стіни? Вони можуть повернутися на 180 градусів і піти дорогою «Твердої любови». Достеменно відомо, що доводи, благання, плач, погрози і підкуп не допомогли. Настав час випробувати щось інше, і я переконаний, що групи самодопомоги на взір «Твердої любови» – це найефективніший спосіб вирішення проблем.
Люди, які мали однакові проблеми і змогли подолати їх, наповнюють одне одного неймовірною силою. Вони кажуть: «Я зробив це; ви також здатні це зробити. Я допоможу вам».
Тепер батьки аж надто часто стикаються з подальшими проблемами. Ви спантеличені, коли підліток повертається додому з різним ступенем інтоксикації або цілковито накуреним – проте заперечує, що вживав алкоголь чи траву, навіть якщо ви знайшли наркотичні причандалля в його кімнаті. Ви занепадаєте духом і не знаєте, що робити, коли ваша дитина погано вчиться в школі. Ваш 15-річний син бере речі, що належать іншим. Ваш старшокласник живе в бруднющій кімнаті і відмовляється виконувати будь-які домашні обов’язки. Ваш син-спортсмен має проблеми із законом. Дочка повертається додому набагато пізніше, ніж було домовлено.
Тому, батьки й матері, спитайте себе, чому ви такі жахливі батьки і скажіть: «Я хотів би убити цю дитину за те, що вона змусила нас пережити». Або: «Багато наших друзів мають той самий клопіт, вони просто не кажуть про це». Або: «Це все наша вина, а тому тепер ми маємо піклуватися про них».
Нісенітниця!!!!!
Вам потрібна «Тверда любов», якщо ви почуваєтеся безпорадними і безсилими впоратися з поведінкою своїх підлітків, якщо ви почуваєте себе скривдженими, розчарованими у власному батьківстві, або думаєте, що погано впоралися зі своїм завданням і злякалися того, на яку жорстокість здатні ви і ваші діти. Ці почуття характерні для заможних, бідних і середнього достатку сімей, неосвічених, інтелігентних, одиноких, розлучених, поблажливих, пригнічених, чорних і білих. Усіх.
Пам’ятайте, ви маєте право на нічний сон без турбот про те, де зараз ваша дитина – чи нічних дзвінків з поліції, лікарні або від п’яного підлітка, який десь застрягнув. Настав час подбати про себе і дозволити своєму підлітку відповідати за власні дії. Саме туди веде концепція «Твердої любови».
Ви мусите знайти мужність відмовитися від грошей, впливу, любови, гніву, вини, благань, якими він навчився користатися. Ви мусите почати ставити реальні вимоги, що призводять до жорстких наслідків. Ви мусите повідомити, що не збираєтеся жити в оселі з людьми, які знущаються з вас і не поважають правил, які ви запровадили. Вам не потрібне схвалення свого підлітка. Ви головний. Що скоріше ваша дитина зрозуміє це, то краще.
Звісно, після багатьох років визнання власної вини й відповідальности, які покладали на вас деякі психіатри, вкрай нелегко самотужки так кардинально здійснити цю зміну. Вам знадобиться допомога. Зателефонуйте батькам друзів вашої дитини. Скажіть їм: «Мене хвилює поведінка моїх дітей. Чи не хотіли б ви прийти до нас сьогодні увечері?» Мабуть, вони скажуть: «Дякувати Богові, ви подзвонили. Ми вже самі місця собі не знаходимо через своїх».
Подзвоніть своїм сусідам, навіть якщо вони й не мають дітей. Вам потрібні союзники в цій битві, і вони можуть допомогти. Подзвоніть обізнаному священикові і шкільним вчителям, що співчувають вам. Подзвоніть своїм знайомим, які працюють з дітьми-правопорушниками. Вони знають що і як.
Як тільки ви започаткуєте групу підтримки, до вас захочуть приєднатися інші батьки. Можливо, зацікавиться місцева школа. Вони не менше від вас прагнуть дізнатися, як поводитися зі складними дітьми. Ніколи ще в історії нашої країни дисциплінування не викликало стільки турбот. Минулого року трапилося понад 70000 нападів на вчителів у наших державних школах. Коли директори й вчителі дізнаються, що батьки об’єднуються, вимагаючи, щоби їхні діти стали поважними, законослухняними громадянами, то вони захочуть долучитися до цих зусиль.
Звісно, нереалістично сподіватися, що непокірні, антисоціяльні діти зміняться за один день. Деякі почнуть поводити вкрай вороже і розсердяться, що вже більше не мають влади. Саме в цей момент стане в нагоді підтримка друзів та сусідів. Коли Джонні не повернеться додому опівночі, а саме про цей час ви домовлялися, замкніть двері на засув. Ззовні залиште записку такого змісту: «Минула північ. Тут тебе не чекають. Іди до Петтерсонів, Смітів чи якихось інших сусідів».
Домовтеся з цими людьми прийняти вашу дитину, коли вона порушить правила у вашій оселі. Погодьтеся прийняти їхніх дітей, коли вони вчинять так само. Часто підлітки розмовлятимуть охочіше з батьками друзів, ніж з власними. Це може стати чудовим початком. Тоді обговоріть з Петтерсонами чи Смітами умови, за яких Джонні буде дозволено повернутися додому.
Не всі діти завдають клопоту. Ми бачимо багатьох законослухняних, щедрих, добрих дітей, які є справжньою радістю в оселі. Вони не очманіли від наркотиків, вони не втікають з власної хати і не зводять батьків з розуму. Цілком можливо, що цих дітей не виховували за книжками. Їх було виховано відповідно до чітко встановлених принципів. Якщо вони виходили за їхні межі, то наслідки були неминучі й швидкі.
Якщо ваша дитина, про яку ви завжди дбали, опинилася в халепі, не почувайтеся винними. Більшість методів виховання минулих двох років заохочували батьків ставитися до дітей як рівних і дозволити їм вчитися на власних помилках.
Пам’ятайте також про те, що я сказав раніше: тиск ровесників значить для більшости дітей більше, ніж кажуть їхні батьки. Існує безліч факторів, які батькам не підвладні.
Скажімо, економіка країни, грошовий бум після Другої світової війни і телебачення, що показує всі ці чудесні речі, без яких ми просто не можемо жити… створили дике споживацьке суспільство.
І не забуваймо В’єтнаму – найбільшої помилки, якої припустилася наша країна. Добре заслужена ганьба від поразки малій країні за 10000 миль від нас не тільки розлютувала ціле покоління молоді, але й сприяла антиамериканським настроям і дала їй змогу виправдовувати свій нікчемний вигляд. І також призвела до значного поширення наркотиків.
Але це вже історія, а тепер мусимо зазирнути в майбутнє. Нам слід повернутися до основ і досить сильно любити своїх дітей, щоб перестати захищати їх від деструктивної, приреченої поведінки. Позаяк, якщо ми таки дозволимо їм знищити себе, вони знищать нас також[1]».
[1] Ann Landers, Family Circle, 3 November 1981. Reprint.