П. Найбільша боротьба за владу в нас удома виникає через шкільні завдання, які ви згадували, і особливо домашню роботу. Наш п’ятикласник просто не виконує її! Коли ми пробуємо змусити його вчитися, він сидить і ловить ґав, щось собі малює, ходить пити воду і просто вбиває час. Насправді ж, ми ніколи не знаємо напевне, які ці домашні завдання. Що ви рекомендуєте?
В. Дозвольте мені запропонувати коротку лекцію щодо шкільних досягнень, яка ґрунтується на багатьох роках спілкування з батьками. Я працював учителем, шкільним радником і зрештою шкільним психологом. Повірте мені, я знаю, як переживають батьки і матері, коли їхні діти не використовують здібностей, які дав їм Бог. Ось з якою ситуацією стикаються вони: ступінь самодисципліни, потрібної для успіху в школі, можна оцінити за шкалою, яка простягається від однієї крайности до другої. Учні на позитивному її кінці (я називаю їх тип І) зроду дуже добре організовані особистості, яких сильно цікавлять деталі. Вони сприймають навчальний процес дуже серйозно і беруть на себе повну відповідальність за виконання завдань. Вони також турбуються про оцінки чи принаймні визнають їхню важливість. Погано виконавши тести, вони ходитимуть пригніченими кілька днів. Також вони люблять долати труднощі, з якими стикаються в класі. Батькам цих дітей не треба стежити за їхніми успіхами, щоб змушувати їх до праці. Це спосіб життя – і він відповідає їхньому темпераменту.
На другому кінці шкали перебувають хлопчики і дівчатка, які не дуже добре пристосовані до занять у класі (тип II). Якщо їхні брати і сестри типу І закінчують школу «з відзнакою», то ці діти покидають її «з радістю». Вони неохайні, неорганізовані і легковажні. Вони мають природну відразу до роботи і люблять гратися. Вони не можуть чекати на успіх і обходяться без нього. Як у бактерій, що поступово пристосовуються до антибіотиків, у класичних невдах формується імунітет до впливу батьків. Вони витримують бурю батьківських протестів що кілька тижнів і тоді, коли ніхто не на них не зважає, знову поринають в апатію. Вони навіть не чують завдань, які їм дають у школі, і зовсім не тривожаться про те, що не змогли виконати їх. І, можете не сумніватися, вони зводять своїх батьків з розуму.
Батьки мусять знати про дітей типу І і II кілька важливих речей, які допоможуть їм впоратися з відмінностями. По-перше, ви мусите знати, що ці риси безпосередньо не пов’язані з інтелектом. Я маю на увазі, що існують розумні діти, які не вміють організувати навчання, і малоздібні учні, які мають високу мотивацію. Передусім вони відрізняються темпераментом і зрілістю, а не рівнем інтелекту.
По-друге, діти типу II зовсім не гірші від дітей типу І. Так, було б дуже чудово, якби кожен учень використовував свій талант якомога повніше. Але кожна дитина – унікальна. Дітей не можна міряти на одну мірку. Я знаю, що освіта сьогодні важлива, і ми хочемо, щоб наші хлопчики й дівчатка досягали якомога більших успіхів у навчанні. Але нехай наші цілі лишаються реальними. Цілком можливо, що в довготерміновій перспективі слабкий учень досягне більшого, ніж світило навчання. У реальному світі багато таких прикладів (Айнштайн, Едисон, Рузвельт). Не списуйте цю незібрану, нібито ліниву дитину як невдаху на ціле життя. Вона ще може здивувати вас.
По-третє, ви ніколи не перетворите дитину типу II на успішного учня типу І за допомогою нарікань, нотацій, погроз і покарань. Вона має інакшу природу. Якщо ви спробуєте змусити її стати кимось іншим, то це тільки додасть прикрощів вам і викличе гнів у дитини. Така спроба може наповнити оселю конфліктом. Я дійшов висновку, що ця мета просто не варта таких зусиль.
З другого боку, я, безперечно, не рекомендую, щоб дітей пускали на самоплив – дозволяючи їм уникати відповідальности і марнувати свої можливости. Мій підхід до неуспішного учня можна звести до таких порад: (1) Йому бракує дисципліни, щоб впорядкувати своє життя. Допоможіть йому сформувати її. Систематизуйте його навчальний час. Переглядайте домашні завдання, щоб переконатися, чи вони акуратні і виконані до кінця і так далі. (2) Підтримуйте якомога тісніший контакт зі школою. Що більше ви будете спілкуватися з учителем своєї дитини, то краще. Тільки тоді ви зможете забезпечити належний порядок. (3) Уникайте гніву у взаєминах. Він не допоможе. Ті батьки, які найбільше розчаровані й роздратовані, часто вірять, що безвідповідальність їхньої дитини навмисна. Зазвичай це не так. Розглядайте цю проблему у світлі темпераменту, а не зухвальства. (4) Зробивши все можливе, прийміть результат. Скоріться долі і шукайте іншу успішну сферу діяльности для своєї дитини. Дозвольте мені повторити: не кожну особу можна міряти на ту саму мірку. У цьому світі є місце для творчих «душ», які прагнуть дихати вільно. Я ручаюся, що дехто з вас, батьків, мав таку саму поставу в житті.
П. Що ви думаєте про домашні завдання в початковій школі? Чи думаєте ви, що це добра ідея? Якщо так, то яким має бути їхній обсяг?
В. З огляду на те, що я написав кілька книг про дисципліну і повсякчас пропагував розумну батьківську владу, моя відповідь може здивувати вас: думаю, що домашні завдання для малих дітей можуть виявитися шкідливими і неефективними, якщо їх не застосовувати дуже обережно. Особливо мене турбує великий обсяг домашніх завдань, які зазвичай дають у початковій школі. Від малих дітей вимагають, щоб вони сиділи шість і більше годин на день, виконуючи завдання вчителя в класі. Тоді вони вирушають у втомливу поїздку автобусом – і що далі? Їх знову садять за стіл виконувати нові завдання. Для енергійного, гіперактивного чи навіть просто веселого малюка це вже забагато. Навчання для них перетворюється на цілковиту нудьгу, замість того щоб бути, як і належить, захопливою подорожжю.
Я пригадую, як до мене прийшла матір, син якої мав проблеми в школі.
– Йому треба приблизно п’ять годин виконувати домашні завдання щовечора, – розповіла вона, – як я можу змусити його?
– Ви жартуєте? – відповів я цій матері, – я також не виконував би стільки домашніх завдань!
Після з’ясування виявилося, що початкова школа, яку він відвідував, вперто заперечувала інформацію щодо такого обсягу домашніх завдань. Чи радше вони не давали іншим учням таку саму кількість роботи. Учителі вимагали, щоби повільніші хлопчики й дівчатка завершували удома завдання, які не виконали в класі – на додаток до звичайних домашніх завдань. Для таких трудяг, як цей малюк, це означало п’ять годин роботи щовечора. Він не міг втекти від книжок упродовж цілого дня. Яка помилка!
Надмірна кількість домашніх завдань у класах початкової школи становить також небезпеку для сімейного життя. У нашій сім’ї ми намагалася багато чого робити, поки мали змогу бути разом. Я хотів, щоб мої діти брали участь у церковній діяльности, спілкувалися з сім’єю і могли також відпочити і змарнувати годину чи дві. Дітям потрібні можливості для вільної гри – гойдатися на гойдалці, кидати каміння і гратися з баскетбольними м’ячами. Однак, поки домашні завдання було виконано, починало сутеніти і наставав час для вечері. Далі вони милися і вирушали до ліжка. Такий ритм життя викликав певні сумніви. Тому я поговорив з учителями, домовившись, що вони призначатимуть не більше години обов’язкових домашніх завдань. Цього досить!
Домашні завдання також є причиною серйозного стресу для батьків. Їхні діти або не виконують завдань, або втомлюються і почитають скиглити через них. Зростає напруження і з’являються гнівливі слова. Я також переконаний, що в цю мить деякі діти зазнають наруги. Коли моя дружина Ширлі вчителювала в другому класі, одна маленька дівчинка прийшла до школи із запухлими очима. Вона розповіла, що батько побив її, тому що вона не вивчила написання слів. Тепер це незаконно, але тоді на таке дуже не зважали. Бідне дитя запам’ятає ці побої на ціле життя і завжди вважатиме себе «дурним».
Також іноді батьки виконують домашні завдання замість дітей, тільки щоб позбутися клопоту. Чи не грішили ви таким самі? Ганьба вам! Якщо точніше, чи не працювали ви коли-будь над роботою з географії свого десятирічного сина – щоб згодом заробити за неї трійку? Це найбільше приниження.
Я вважаю, що домашні завдання в середній школі мають бути надзвичайно обмежені. Вони доречні для вивчення правопису, таблиці множення і перевірки задач. Також вони корисні, тому що діти вчаться запам’ятовувати завдання, приносити книжки додому і як належить виконувати завдане. Але завантажувати їх щовечора монотонною роботою, означає наражатися на небезпеку перевтоми від навчання.
У молодших класах, мабуть, допустимо давати дві години домашніх завдань на вечір. У старших класах ті учні, які готуються до вступу в університет, мусять виконувати більше роботи. Однак навіть у такому разі навантаження не має перевищувати розумних меж. Навчання – це вкрай важлива частина життя наших дітей, однак лише одна частина. Головне підтримувати баланс між двома його головними цілями.