Я розповідав у цій книжці про сліпого чоловіка, який став зрячим і повернувся до лікаря, привівши з собою ще сорок сліпих. Це наочний приклад вдячності та віри. Якби ви були сліпі й почули розповідь цього чоловіка про те, як він знову став бачити, чи повірили б ви йому? І що важливіше, чи виявили б ви свою віру, дозволивши йому вести вас за допомогою мотузки 402 км по бездоріжжю? Так, зараз повірити в це зовсім не просто. Будь-яка віра є марною, якщо ви не зробите «наступного кроку» і не засвідчите її вчинками.
Я сподіваюсь, що до цього часу ви вже позбулися будь-яких сумнівів, що Бог існує, і наблизилися до віри в те, що Він створив вас, любить вас, має план щодо вас і хоче будувати з вами тісні стосунки. Якщо ви вірите, прошу вас зробити наступний крок і засвідчити свою віру вчинками. (Ні, я зовсім не збираюся завести вас у кам’яні джунглі!) Христос навчає нас у Євангелії від Матвія, що коли ми слухаємо Слово Боже й живемо ним, то ми направду будуємо свій дім на твердому камені, який витримає життєві шторми (див. Мт. 7:24-27).
Якщо ж ви не готові прийняти рішення… повірити, що Бог насправді існує (і до нестями любить вас!), – це нормально. У будь-якому разі продовжуйте читати, спробуйте відкритися на присутність Бога. У цьому розділі ви, можливо, знайдете те, що допоможе вам переважити чашу терезів на користь віри!
Часто наша дружба, що пройшла випробування і загартування незгодами з людьми, з якими ми потоваришували у важкі для нас часи, зберігається на все життя. Так у мене було з Ричардом, з яким я познайомився в один із найдраматичніших періодів свого життя – у вишкільному таборі для новобранців!
Після жахливого перельоту на боргу вантажного літака С-119, низки щеплень і найпринизливіших у нашому житті стрижок ми з Ричардом опинилися в одному строю. Спочатку офіцер роздав кожному призовнику по три пари трусів і наказав нам одягти одні. Далі він кинув нам під ноги по три футболки і знову закричав, щоб ми одну вдягли. До того часу все було добре і ми з усім справлялися.
Але потім офіцер гаркнув, давши наказ, який, здавалося, не мав сенсу: «Заправте свої футболки в труси!» Ми з Ричардом завмерли від збентеження, намагаючись зрозуміти вказівку, аж червонолиций офіцер підійшов до нас і ще голосніше повторив: «Заправте свої футболки в труси!» Можливо, через страх або, може, через те, що ми надто довго не могли зрозуміти наказ офіцера і перекласти його на звичайну англійську, та, коли Ричарда осінило і він збагнув, що від нас вимагалося заправити футболки в труси, він сприйняв цей наказ буквально – надто буквально, – а тому підняв поліетиленовий пакет з двома іншими футболками і запхав їх у свої труси. Це не було з його боку спробою пожартувати – він серйозно вірив, що саме цього хотів офіцер! Повернувшись до мене, офіцер від подиву заволав: «Ти бачив, що він зробив?» Досі наляканий, я покірно відповів: «Так, сер!», – і відразу ж засунув свою футболку в шорти.
Озираючись у минуле, я бачу і комічність тієї ситуації, і важливий життєвий урок, який з неї можна отримати. Зокрема, він має на меті навчити нас уважно слухати, чітко розуміти й приймати правильні рішення залежно від отриманої інформації. Розпізнання і сповнення Божої волі відбувається за схожим принципом – слухати, розуміти і діяти.
Якщо ви вірите, що в Бога є унікальний план щодо вашого життя, – особисте покликання і місія, яку тільки ви можете здійснити, – тоді саме час узятися за планування свого життя так, щоб воно узгоджувалося з Богом визначеним призначенням вашого життя. Інакше кажучи, це для вас час виробити план особистої місії.