Колись я була покликана співчувати, що давало мені відчуття страждання за біль і розчарування мого ближнього.
Сьогодні від мене очікують співпереживання – такої схильності, за якої я сама входжу в ситуацію іншої людини, відчуваю те, що відчуває вона, розумію її дії та оцінюю їх із більшим співчуттям.
У минулому від мене очікували, щоб я вислуховувала проблеми чи погляди ближнього, а для цього було достатньо бути уважною.
Сьогодні від мене очікують, що слухатиму з люблячою увагою, захочу дізнаватися, що буду достатньо покірною, щоб змінитися, якщо потрібно, і буду повністю зацікавленою у всьому, що людина має сказати. У мене просять бути об’єктивною.
Сьогодні мене просять сприймати всіх і насамперед брати до уваги ті речі, які нас об’єднують, аніж ті, які нас розділяють.
У минулому мене просили бути щедрою, що означало безкорисливе дарування.
Сьогодні в мене просять великодушності, щоби віддавати свою любов, свої таланти, свій час і свою власність Богові та моєму ближньому.
Існує визначений, позитивний аспект послуху, якого мені може бракувати. Він особливим чином перетворює мене на образ Ісуса. Ісус був слухняний до смерті, і Його покора до Його власних творінь викупила мене від рабства гріха.
Послух – це сильна чеснота, здатна зробити мене господарем моїх емоцій, дати мені більше сили, щоб перемогти гордість, бо я підкоряюся тим, які є наді мною, через повагу до Богом даної їм влади, а тим, що піді мною – з любові.
Я повинна не дозволити злим схильностям людської природи заквашувати мою віру до «страшенно доброї», і це можливо, незважаючи на тендітність цієї людської природи.
Мій брат може образити мене сімдесят разів по сім, але моя віра в нього при нагоді мусить рости, вона повинна виправдовувати його і пробачати йому. Його знання про те, що його образи не зменшили моєї віри в його внутрішню доброту, допоможе йому здобути впевненість у собі.
Більшість людей докладають багатьох зусиль, щоб сподобатися, і моя віра в них мусить бути достатньо сильною, щоб не втручатися в можливість невдачі під час їхньої земної мандрівки.
Навіть якщо мій товариш час від часу демонструє свою невіру, я можу принаймні надіятися, що він вдосконалиться, молитися за нього, і добре думати про нього без розчарування і безнадії.
Ісус дав мені чудовий приклад невмирущої віри в мого ближнього тим, як він ставився до Юди. До самого кінця, у той момент, коли Його було зраджено, Ісус називав його «другом».
Моя віра може не піти так далеко, але принаймні я можу спробувати швидше будувати, аніж нищити, швидше перемагати, аніж бути переможеним, швидше бути впевненою, ніж сумніватися, і піднімати похмурий настрій дружнім «ти зможеш це зробити».
Я мушу бути впевненою, що за всіма моїми діями є мотив. Зусилля, які прикладаю для виконання найменшого завдання, мусять мати в собі якийсь мотив.
Мої невдачі можуть бути моїми найбільшими успіхами. Саме в невдачі я часто наближалася до Бога, вчилася більше залежати від Нього, ніж від себе, здобувала самопізнання і бачила речі в їх правильній перспективі.
Якщо буду продовжувати приймати ці постійні уроки розчарування та невдач, я можу бути далі сповненою ентузіазму щодо майбутнього і своїх здібностей.
Є інший аспект ентузіазму, який не можу недооцінювати. Це ентузіазм інших людей.
Коли спостерігаю, як мій ближній радісно захоплюється чим-небудь, я маю бути обережною, щоб не зменшити його радість.
Саме брак самоконтролю, що змушує мене суворо критикувати мого брата у вибуху гніву, виявляти нетерпіння до мого ближнього, говорити про провини інших, говорити перед тим, як я подумаю, бути нездержливою в речах, які є причиною того, що я купую те, чого не можу собі дозволити, бути час від часу жахливо відвертою і дошкульною і критикувати помилки інших привселюдно.
Самоконтроль стане міцнішим відповідно до того, наскільки щирим є моє каяття.
Коли я кажу Богові, що мені жаль, що я образила Його, слідом за цим каяттям має йти рішення ніколи не робити тієї помилки знову.
Каяття без твердого рішення вдосконалитись не є каяттям взагалі.
Я не можу звинувачувати людей та обставини за мої образи, хоча і те, й інше може сприяти цьому. Саме моя воля приймає рішення щодо моїх дій, і брак контролю над цією волею, є справжньою причиною моїх невдач.
Покора є
- здатністю чекати своєї черги говорити під час гарячої дискусії;
- перебувати в мирі, коли інші перевершують мене в талантах і досягненнях, усвідомлюючи, що всі добрі речі походять від Бога;
- слухати радше з духом об’єктивності, ніж зі ставленням: «Я все це знаю»;
- задовольнятися тим, ким я є, але довіряти, що Його благодать може зробити мене кращим;
- бути без обурення покірним до влади;
- бути постійно доступним для кожного, знаючи, що Він компенсує те, чого мені бракує;
- бажання догодити комусь більше, ніж щоби мені догоджали.
І найбільше: покора означає вірити в Його об’явлення, надіятись на Його Слово, і любити Його більше, ніж себе.
Покора застерігає мене від того, щоб перейматись усім особисто, і це звільняє мене від непорозумінь і душевного болю.
Покора є тією рисою, яка найбільше подобається Богу, тому що вона зустрічає правду з любов’ю і миром. Правда в цьому випадку є всім, чим я є, вона походить від Бога, і я дбаю винятково про Нього задля постійного припливу доброти і любові.
Бідний чоловік може мати небагато, але, якщо він має довір’я та віру, він може продовжувати жити і мати свободу, щоб любити Бога і свого ближнього та насолоджуватися всім, що Бог дав йому в природі, у його сім’ї та у світі. Він немає нікого, хто б йому заздрив, переслідував чи жадав його благ. Він вільний, щоб зосереджуватись на духовних багатствах, які тривають. Цими багатствами він може володіти в повноті.
Але якщо бідний чоловік ненавидить тих, хто має більше за нього чи бажає в своєму серці лише одного – грошей, і якщо це захоплює його розум, робить його злим і претензійним, тоді він прагнучи збагачення стає насправді бідним.
Коли я розважаю над цими можливостями, то усвідомлюю, що ні багатства, ні бідність не є важливими самі в собі.
Моє серце буде там, де є мій скарб, тому воно мусить бути в Господі. Багата чи бідна, я все одно мушу мати відповідальну безсторонність, і знати що, коли володію великими багатствами, чи віддаю все бідним – без Бога і Його любові це багатство буде нічим.
Якщо земні речі, які Бог у Його доброті дає мені, володіють мною, захоплюють мене, контролюють мене, роблять мене гордою і зарозумілою, тоді як Він може довірити мені величезні дари душі?
Якщо я падаю під вагою скалки, то як можу нести колоду?
Якщо я задоволена лише речами, які бачу, відчуваю, чую і яких торкаюся, тоді як Він може дати мені зір, щоб бачити невидиме?
Коли здається, що справа прощення є зрозумілою, Бог очікує, щоб я пробачала простими словами в серці та у вчинках.