Ісус потребує мого служіння
Бог створив кожного з нас із певною метою у Своєму безконечному розумі. Хоча Він завжди бачить усю панораму нашого життя, це знання не перешкоджає Йому шукати наших бажань і сердець.
Коли наш ближній потребує нас, то це тому, що ми повинні дати йому те, чого він ще не має. Те, що ми маємо дати, може не бути відчутним, але разом із цим ми можемо заповнити якусь потребу.
З Богом усе по-іншому. Все, що ми маємо в тілі, а також душа, таланти й матеріальні речі є даром від Нього. Те, що ми даємо Йому в цих сферах, не є жодним дарунком взагалі, бо ми вже належимо Йому.
Тоді для нас стає необхідним віддавати нашому ближньому те, що ми не можемо віддати Богові, так само, як Бог дає дари нам. Ми повинні віддавати їх із вдячністю та не егоїстично не тому, що наш ближній заслуговує нашої допомоги, але тільки тому, що ми хочемо наслідувати Отця.
Незалежно від того, чи служіння, яке ми здійснюємо є видимим, наприклад, їжа та одяг, чи невидимим, як любов, молитва, співчуття чи терпеливість, нам потрібно служити нашому ближньому в такий спосіб, в який не можемо послужити Богові. Тоді останнього дня Ісус скаже:
«Поправді кажу вам: що тільки вчинили ви одному з найменших братів Моїх цих, те Мені ви вчинили» (Мт. 25:40).
Ісус потребує моєї слабкості
«І хто свого хреста не несе, і не йде вслід за Мною, той не може бути учнем Моїм!» (Лк. 14:27).
Різкі слова, як для Спасителя, Відкупителя, того, хто мав звільнити нас від зла! У той час хрест був ганьбою, ганьбою він є і сьогодні. Однак ми повинні розуміти, що він є не стільки ганьбою, скільки таїнством – таїнством, глибину якого ми ніколи не виміряємо в цьому житті. Ми не розуміємо безкорисливої любові – любові, яка не бажає нічого іншого, окрім того, щоб бути подібним до Возлюбленого, любові, яка шукає єдності розуму, серця і волі, любові, яка говорить: «Не бійся, Я також витерпів біль, переслідування, страждання, бідність і голод. Послухай, Я покажу тобі, як усе це виконати. Я покажу тобі, як молитись, як прощати, як любити, як перебувати в мирі, як поєднати свою волю з волею Отця, як би це не було важко».
Він спустошив Себе, щоб ми могли бути наповненими, не тільки заради нас, але заради нашого ближнього. Коли Він був немовлям, то показав нам, як приймати байдужість. Під час Свого укритого життя Він показав нам, як приймати самотність. Своїм ставленням до натовпу, який проголошував Його Царем, Він показав нам, як приймати успіх. Під час агонії в Гетсиманському саду Він показав нам, як здійснювати волю Отця. На хресті Він показав нам, як приймати біль, образи та смерть.
Це був знак Його любові до Свого Отця і до нас, і це також є нашим свідченням світові. «Радійте, коли вас переслідують», – говорив Він. Він повторював нам, щоб ми не боялися, бо Він подолав світ. Він подолав його не тим, що змінив світ, але тим, що змінив людей, які в ньому жили.
Він відмовився від усього заради нас. Він хоче, щоб Його учні робили те саме. Нестатки були частиною Його свідчення – воно повинно бути частиною і нашого свідчення. Він наказував Своїм послідовникам не брати нічого з собою в дорогу, «крім палиці тільки самої: ні торби, ні хліба, ані мідяків у свій черес, а ходити в сандалях, і двох убрань не носити» (Мр. 6:8-9).
Нашим свідченням не є бути здоровим, багатим чи мудрим, але приймати все, що Провидіння Боже посилає нам на шляху, з радістю серця і миром у розумі – у хворобі чи здоров’ї, бідності чи багатстві, успіху чи поразці. Наше свідчення повинно бути насправді вільним – вільним у розумі, без жодних обурень, які тривожать нас; вільними в серці без жодних прив’язань, які нам заважають; вільними в тілі, яке живе самоконтролем; і вільними в дусі, який постійно шукає союзу з Богом та Його честі й слави.
Ісус потребує моєї любові
Його бажання, щоб ми були «настільки цілковито одне з Ним», має віддзвін якогось негайного, палкого бажання, щоб ми любили Його так, як Він любить нас. Коли двоє людей люблять одне одного, сама ця любов доводить кожному, що вони належать одне одному. Любов доводить, що певні особи в нашому житті є друзями, а її брак доводить, що інші люди є просто знайомими чи навіть ворогами.
Любов доводить свою силу тим, що розтоплює крижані серця, даючи впевненість, змінюючи особистості, наповнюючи радістю і викликаючи почуття благополуччя, чого ніщо інше не здатне зробити.
Любов доводить, що ми піклуємось, достатньо піклуємось, щоб жертвувати заради добра іншого. Любов потребує доказів; вона з усіх сил прагне довести своєю силу і робить це винахідливо.
Доказ, що походить із правдивої любові, прихований та непомітний для того, хто ним володіє. Причина цього в тому, що особа, яка дуже любить Бога і продовжує Його любити, наскільки перейнята цією любов’ю, що не усвідомлює свого свідчення – свідчення є плодом глибокої любові, а не її причиною.
Ісус силою Святого Духа перемінює нас у чудовий образ Себе самого, який живе в наших серцях.
Ісус потребує мене
Все, про що Ісус просить нас, потребує нашої довіри.
Блаженства є дев’ятьма кроками довіри, бо вірити і жити за принципом, який говорить, що бідний володітиме царством, а переслідувані будуть радіти, вимагає неабиякої довіри.
Вимагає довіри та усвідомлення того, що навіть коли все, здавалось би, розпадається, то ці розбиті частинки якимось чином потраплять до Його рук і Він їх знову поскладає докупи.
Вимагає довіри бачити страждання і усвідомлювати, що Бог обрізує тих, яких Він любить, і Сам Ісус страждає в них.
Вимагає довіри довго і наполегливо молитися і не отримувати очікуваної відповіді.
Вимагає довіри усвідомлювати, що речі, які Він дає нам, кращі за ті, про які ми просимо.
Вимагає довіри, що Бог використає наші слабкості для нашого добра, поки ми будемо щиро намагатись перемагати їх.
Вимагає довіри усвідомити, що смерть дорогої людини зустріла її в найбільш сприятливий для неї момент.
Вимагає довіри без хвилювання віддати все і кожного в Божі руки.
Все, що є в нашому житті, ми повинні довірити Йому, й ця довіра буде світитись, як сонячне проміння, торкаючись кожного, кого ми зустрічаємо.
Довіра, якої Ісус вимагає від Своїх послідовників, здається майже неможливою, і саме цей факт доводить, що тільки Бог вимагатиме героїчної довіри.
Він просив нас не турбуватись завтрашнім днем, і коли наш ближній бачить таку довіру, вона підносить його серце.
Він просив нас танцювати від радості, коли нас переслідують, бо коли так робимо, тоді показуємо нашому ближньому, що поза цим існує кращий світ і саме там лежить наш скарб.
Він просив нас чинити волю Отця з цілковитою довірою до мудрості Його плану. Цей вид довіри є достатньо могутнім, щоб дати нашому ближньому відвагу в найважчих обставинах.
Він просив нас бути лагідними й покірними серцем, щоб ми знайшли спокій душам нашим; безтурботність, яка є плодом цього самоконтролю, стає предметом заздрості для світу.
***
Кожен християнин є важливим – важливим для Бога, для світу і для Царства.
Осяйне світло Ісуса
Бути променистим світлом Ісуса – це місія кожного християнина. Як одна зірка мерехтить темної ночі, так християнин повинен давати світло й надію і піднімати розум та серця всіх людей до любові та милосердя Бога як Отця і Господа.
Постійне зусилля християнина, щоб ставати подібним до Ісуса, дає нашому ближньому надію. Воно наповнює його глибоким усвідомленням, що існує невидима реальність, яка достатньо міцна, щоб подолати всяку спокусу, щоб піднятись над усякою зневагою, щоб знести кожен хрест і перебувати в радості, що б не сталося.
Ісус потребує схожого до Себе, цього християнина, який допомагає випромінювати Його силу та нести Його у світ. Павло чудово сказав про це:
«А Богові подяка, що Він постійно чинить нас переможцями в Христі, і запашність знання про Себе через нас виявляє на всякому місці!» (2Кор. 2:14).
Ми є пахощами для Бога… Ми є листом Христа…, написаним Духом Бога живого…
«Ми як посли замість Христа, ніби Бог благає через нас» (2Кор. 5:20).
Ми є для того, щоб випромінювати Ісуса, і промені цього світла засяють аж до кінців землі, огорнуть кожну країну та її народ, бо разом з Ісусом працюємо задля спасіння людства.