Поблажливість породжує бунт

Поблажливі батьки кажуть: «О, зроби по-своєму. Зроби, як хочеш. Усе буде гаразд». Роки роботи в сімейній консультації засвідчують: у поблажливому середовищі діти бунтують. Вони відчувають злість і лють на батьків за те, що ті не дають їм вказівок, не кажуть, що можна робити, а чого – ні. Чимало батьків тут, можливо, зі мною не погодяться, але діти хочуть, щоб в їхньому житті панував лад. Навіть маючи змогу робити все, чого прагне душа, діти врешті-решт повертаються до загальноприйнятих норм поведінки.

Свого часу було проведено експеримент, до якого залучили учнів початкової школи. Дослідження полягало в тому, що дітям упродовж тридцяти днів дозволили харчуватися в їдальні тим, що їм хотілося. Експеримент показав: протягом перших днів, як і припускали дослідники, діти накидалися на солодощі й іншу нездорову їжу, але згодом поверталися до цілком збалансованої дієти. Певен, результати цього дослідження свідчать, що діти потребують життєвого ладу і гармонії. Я не стверджую, що дітям треба дати необмежену свободу дій, але гадаю, що в окремих ситуаціях дитина, яка має право вибору, вчиться вибирати мудро та відповідально.

Якось я сидів у своєму кабінеті разом із батьками одинадцятирічного Раяна. Вони скаржилися, що змушені зберігати всі свої коштовності (разом із гаманцями) у банківській скриньці. Причина була проста. Раян крав у батьків усе, що тільки вдавалося. У нього виробилася хвороблива залежність від ігрових автоматів, а крім того, хлопець полюбляв витрачати гроші на всілякі забаганки.

Погану поведінку Раяна можна було б зрозуміти, якби батьки не давали йому жодної копійки. Але хлопець завжди отримував від них кишенькові.

Можливо, батьки неприязно ставилися до нього? Також ні, проблема була не в цьому.

Якось під час терапевтичного сеансу мама Раяна мимоволі вказала мені на те, чого я шукав. Вона з гордістю заявила:

– Знаєте, ми ніколи не залишали Раяна вдома самого.

– Дуже шкода, – відповів я.

Спочатку мати не втямила, про що йдеться, але під час подальшої розмови їй стало зрозуміло, що я мав на увазі. Постійно наглядаючи за сином, батьки позбавили його можливости самотужки стати на власні ноги й відчути себе відповідальним за свої вчинки. Тому одинадцятирічний хлопець поводився цілком безвідповідально, завдаючи їм болю.

Класичні поблажливі батьки Раяна не могли зрозуміти, що діється. Казали мені: «Даємо Раянові те, про що він просить, стараємося робити для нього буквально все».

Це типовий зразок помилкового виявлення батьківської любови! Любов полягає не в тому, щоб давати дитині все, чого вона хоче. В одному я постійно переконуюся: наше суспільство виховує щораз більше дітей, які лише беруть. Вони не знають значення слова «давати», а тільки безперестанку повторюють: «Дай мені, дай мені, дай мені!»

Попередній запис

Деспоти вирішують усе

Наступний запис

Золота середина