Варто звернути увагу на ще один важливий аспект. Про прагнення та сум, котрі живуть у нас, котрі можуть бути для нас дуже болісними, викликати почуття провини, вести до гріхів, залежностей, великих життєвих драм, потрібно з певністю сказати: Царство Боже всередині нас.
Що це означає? Тут не йдеться лише про те, щоб ми втішали себе, мовляв, увесь той жах, котрий ми відчуваємо або відчували, в якомусь далекому невизначеному майбутньому наприкінці часів, врешті буде оздоровлений, а поки що нам залишається лише вегетація вмираючого плазуна. Коли ми говоримо, що наші прагнення є сумом за небом, бо Царство Небесне всередині нас, йдеться зовсім не про таке втішання. Прагнення в нашій пустелі можуть допомогти нам усвідомити, що це вже зараз, сьогодні, а не три секунди після смерти, ми можемо стати причиною Божого щастя, тобто того, що Він визнає наше життя і каже: «Слуго добрий і вірний, твоє життя було цінним». Ми вже тут можемо відчути «життя в славі». Як? Через повернення до неба, котре вже тепер починається в нашому житті. Саме так потрібно розуміти слова Ісуса з Євангелія: «Говорю вам, що так само на небі радітимуть більш за одного грішника, що кається, аніж за дев’ятдесятьох і дев’ятьох праведників, що не потребують покаяння!» (Лк. 15:7). Причиною радости в небі можеш бути саме ти, тут і тепер.
Переживаючи пустелю до кінця, уважно вслухаючись у прагнення та розпач, котрі нас терзають, можна відкрити незвичайне запрошення, актуальне вже сьогодні. Пустеля може вести нас до неба. Однак потрібно її пройти, не затриматися. Запросити в неї Ісуса та Його надію. Стати перед Ісусом у правді про нашу безнадійність, про прагнення, які викликають у нас хворобливі життєві конвульсії. Кожну напасть і драму, що зможемо віддати в Його руки, Він перемінить у благословення. Є лише одна умова: не притуплювати голоду, не задкувати до того етапу, на якому бачимо лише брехню про нас, бути в пустелі витривалим до спокуси, прагнення, суму, бо там разом з нами все це переживає Ісус. Він вже пройшов через цю пустелю. Він переміг на цьому шляху. Насправді, коли ти робиш крок, котрого прагне і з котрого радіє усе небо, ти ставиш свою ногу в слід Ісуса, котрий Він залишив у пустелі. Це і є святість. Саме так ми стаємо святими.
Святість – це не моральна досконалість, це не обгембльована і полакована дошка, аби там нічого не тріснуло, не відкололося і когось не поранило.
Отець Йоахім Бадені любить розповідати анекдот про те, як зустрів у коридорі новика-домініканця і запитує в нього:
– Брате, як там молитва?
– Досконало!
– А як монаше життя?
– Досконало!
– А як взаємини з наставниками?
– Досконало!
– А як духовне життя?
– Дуже добре, дякую.
На завершення анекдоту отець Йоахім подавав своїм слухачам такий висновок: «Яйце! Досконале яйце! Жодної тріщини. Навіть мухи не хочуть сідати!»
Це не святість, це фальш. Святість – це не бронзовий пам’ятник, який, якщо його поставити, стоятиме усе життя. Святість здобувають з допомогою довірливого прямування уперед, крок за кроком. Я можу стати святим не тому, що я досконалий і сильний, а тому, що починаю розуміти і осмислювати свою безнадійну ситуацію і знаю, що є Хтось, хто йде зі мною, Хтось, хто чекає, є Хтось, хто з надією очікує на мій наступний крок, є Хтось, хто підтримає мене тоді, коли мені видаватиметься, що безповоротно опускаюся на самісіньке дно.
Важливо, щоб ми собі ставили собі запитання:
– За чим ти сумуєш?
– Чого насправді ти боїшся у своїх прагненнях?
– Чи ти коли-небудь говорив Господеві про свої прагнення?
– Чи ти вмієш зізнатися Йому про нешляхетні або нечисті прагнення, котрі хтось поруч із тобою відразу ж засудив би?
Розкажи про них Ісусові, і Він не засудить, бо не знає слова «засуджую». – Чи ти вмієш віддавати ці прагнення і смутки, які ще не завели тебе в гріх, але поглиблюють відчуття розпачу? – Чи ти зумієш віддати все це Ісусові в таїнстві покаяння, водночас не засуджуючи себе? – Чи ти не ставишся до сповідальниці як до ганебного стовпа, до котрого сам себе прив’язуєш і бичуєш себе своїми ж гріхами, прагненнями та життєвими негараздами? Ісус не хоче цього. Він хоче, щоб ти віддав Йому все це, і воно буде оздоровлене. Він врятує у твоїх гріхах сум за небом, тому що це Він його там розмістив. – Чи ти помічаєш у цих прагненнях потребу піклуватися про прихований сум за небом, пам’ятаючи, що кожен вибір гріха, кожне грішне прагнення і кожна, навіть найбільша, драма, є сумом за небом, котре починається вже тут, на землі, у момент, коли ти віддаєш своє життя Ісусові? Уже тут, на землі, ти можеш бути цінним у Божих очах, бо найбільша радість у небі може починатися саме тут, на землі, коли навертається грішник. І це набагато більша радість, ніж радість від тисячі спасенних.