Про вчителів
Монахиня на уроці катехизму запитує дітей: «Що це таке: маленьке, руденьке, скаче по деревах і дуже любить горішки?»
Встає Івась та й каже: «Все вказує на те, що це білочка, але оскільки це урок катехизму, то напевно – Ісус Христос».
* *
Вчителька запитує дітей (а події відбуваються в колишньому Радянському Союзі):
– Хто був найбільшою людиною на світі?
Івась піднімає руку та відповідає:
– Володимир Ілліч Ленін.
– Молодець, правильно.
Івась, отримавши добру оцінку, бурмоче собі під носом: «Вибач, супермене, – бізнес є бізнес».
Ситуаційні жарти
Мала дівчинка стає навшпиньки, та їй все одно не вдається натиснути на кнопку домофону. Повз неї проходить старший чоловік, побачив це і вирішив допомогти. Він запитує дівчинку: «Яку кнопку ти хочеш натиснути?» Та відповідає: «Он ту, вгорі». Старенький натиснув, а дівчинка, хитро посміхаючись, каже: «Не знаю, як ви, а я втікаю!»
* *
Дзвонить телефон. Слухавку піднімає маленький хлопчик і таємничим голосом шепоче:
– Алло.
– А татко вдома?
– Так, але я не можу його покликати.
– А мама вдома?
– Так, але її я також не можу покликати, – шепоче хлопчик.
– А може є ще хтось із дорослих?
– Так, є ще міліціонер і пожежник.
– Тоді дай слухавку комусь із них!
– Не можу!
– А що вони всі там роблять?
Таємничий шепіт відповідає:
– Мене шукають…
З домішкою абсурду
Заходить чоловік до бару. Дивиться, а там священик грає з псом у покер. Чоловік уважно придивляється – справді таки грають! Не витримав. Підійшов до столика гравців і каже: «Перепрошую, що перешкоджаю вам, але я ще не бачив у житті нічого подібного. Маєте надзвичайно розумного пса!» У відповідь він чує: «Не такий уже і розумний. Коли йому випадає добра карта, то він махає хвостом».
Анекдоти з перчинкою
Ця остання група жартів також спонукає до роздумів. Якщо в жартах, які розповідають у певних колах, з’являється тема про непристойності, то це свідчить про те, що сфера статевости є джерелом болю, нездійсненої туги, життєвих розчарувань, а з іншого боку – це заборонена тема. Якщо навіть у майстерному жарті з’являється якась інтимна частина тіла, наприклад, дітородні органи, то багато осіб відразу вважають такий жарт анекдотом із перчинкою.
Я з деяким острахом пропоную вашій увазі жарт із цієї групи (звичайно, не повторюватиму вульгарщини, яка царює в багатьох, не лише чоловічих, товариствах). Також звернімо увагу на те, що в цій сфері також бувають майстерно складені анекдоти.
* *
Приходить чоловік до лікара, бо помітив, що в нього одне яєчко синє. Лікар обстежив пацієнта і ствердив, що з такою хворобою жартувати не можна, треба негайно ампутувати. Ну що ж, нема ради, без одного яєчка жити можна. Пацієнт погодився. Приходить через тиждень – друге яєчко цілком синє. Лікар обстежив чоловіка і ствердив, що тут ідеться про життя, тож зволікати не можна. Треба ампутувати друге яєчко. Переляканий пацієнт погодився. Та через два тижні знову приходить до лікаря – весь низ живота синій. Лікар дуже уважно обстежує пацієнта. Погортав довідники, почитав дещо в інтернеті. Ще раз обстежує чоловіка. Врешті полегшено зітхає: «Маєте щастя! Це ваші джинси так линяють!»
* *
Багато людей бездумно повторюють все, що їм видається смішним. І тут я заохочую вас замислитися. Треба бути обережним, щоб не образити якогось народу, нації, групи чи спільноти. З іншого боку, той, хто не вміє щиро посміятися зі себе, не зможе об’єктивно подивитися на себе, тож страждатиме і відчуватиме нелад у сучасному агресивному та безкомпромісному світі.
Однак є ще одна причина, щоб бездумно не повторювати всі жарти, які нам доводиться чути. Я болісно відчув це на собі, коли ще був молодим хлопцем і якось в автобусі розповів сусідові анекдот, який тепер хочу повторити.
* *
Події відбуваються після завершення війни. Троє мешканців різних регіонів розмовляють про часи окупації. Перший розповідає про те, що діялося в його місті, про замахи тощо. Другий – про партизанів у лісах, знищення ворожих поїздів. А здивований третій співрозмовник каже: «Так? А в нас цього не дозволяли!»
* *
Мій сусід посміхнувся, але якось так гірко. А потім запросив мене на розмову до себе додому. Пам’ятаю, як я сидів допізна і захоплено слухав його розповіді. Виявилося, що під час війни він був героєм і, у певному сенсі, мучеником. Після війни мав лише одну пропозицію працевлаштування – співпрацювати зі службою безпеки. На життя заробляв, пишучи статті до газет, які знайомі передруковували, нікому не розповідаючи, хто є справжнім автором. А ще цей чоловік показав мені документи, вирізки з газет, де брехливо писали про те, що він закликає товаришів по зброї визнати чинну владу. Та цей чоловік не зламався. Регулярно, у день виборів, до його будинку під’їжджала міліцейська машина, щоб заарештувати. Бо цей чоловік уперто відмовлявся брати участь у цьому виборчому фарсі, а міліціонерам, які за ним приїжджали, вручав статтю на кількадесят сторінок, в якій пояснював, чому він відмовляється брати участь у таких «виборах». Саме від свого сусіда я довідався про справжню боротьбу в роки війни.
Я також довідався, що дурні анекдоти також поширювала служба безпеки для того, щоб висміяти справді заслужених людей, яких несправедливо звинувачували в шпигунстві та зраді. Незважаючи на тортури під час слідства, вони не здавалися. Навіть смертний вирок їх не лякав. Однак настав день їхньої реабілітації, публічного визнання. Саме стійка життєва позиція тих людей настільки виводила з рівноваги їхніх карателів, що ті приймали рішення не лише позбавляти їх життя, а й висміювати, щоб у пам’яті народу вони не залишилися незламними. Комуністичний режим хотів зробити таких людей… ідіотами.
* *
Батько Коваленко приходить до спеціяльного закладу, де досліджують обдарованих дітей, щоб забрати сина після обстеження. На перших дверях написано: «Геніяльні діти». Впевненим кроком чоловік заходить до кімнати. Однак сина там нема. Йде далі. На других дверях читає напис: «Дуже здібні діти». Заходить, але й тут його сина нема. Далі йому довелося зайти до кімнат із написами: «Здібні діти», «Посередні», «Нездібні», «Дурні». Сина ніде не було. Розчарований батько входить до кімнати з табличкою «Дебіли». І тут сина немає! Врешті доходить до останніх дверей, на яких читає: «Коваленко».
* *
Скільки пристойних людей повторювали ці й подібні анекдоти. Та навіть про зміст анекдотів часом варто серйозно задуматися. Як ви вже помітили, вони можуть бути сильним знаряддям упливу і навіть маніпуляції.
КІНЕЦЬ