У подальшому описі подій в долині кісток ми бачимо, що пророк Єзекіїль виступає як інструмент. Він не діє свою силою, а силою Бога, Який «позичає» пророче горло, щоб творити чуда. Нас вже не повинно дивувати те, що Він діє «тільки» словом. Адже ми знаємо, як те, що, на думку загалу, є несуттєвим, дріб’язковим, може змінювати реальність. Знаємо також, як подіяли слова, промовлені Богом на початку часів. Бог не змінюється, Він має таку саму силу, що й тоді, коли створював світ. Тієї сили ніхто не може зменшити, обмежити. Пророк чинить Божу волю своєю волею, зливається з нею. Незважаючи на те, що Бог вимагає від нього щось настільки жахливе.
Гадаю, що для усіх нас співдія пророка і Святого Духа є чимсь очевидним; ми усвідомлюємо, що існує щось схоже на Боже натхнення, завдяки якому пророк стає «Божими вустами». Таке наповнення Духом, яке стає основою для висловлення пророцтв, описує вже одинадцята глава Книги Чисел. Позу сумнівом, Єзекіїль усвідомлює те, що самотужки небагато може зробити, однак Дух, Яким він був наповнений, може все. Своєрідною перевіркою пророцтва є плід, який воно приносить. Якщо воно походить від Святого Духа, то дає життя, якщо ж від Нього не походить, то породжує смерть. Бог навіть тоді, коли промовляє через пророків важкі, болісні слова, не залишає їх без надії; Його наміром завжди є відродження тих, кому адресоване пророцтво, а не їх смерть.
Кожен, хто прочитав ці кільканадцять віршів тридцять сьомої глави Книги Єзекіїля, може запитати: а де тут ідеться про пробудження? Адже те, про що ми там читаємо, це радше відродження; це радше створення наново з мертвих кісток живої армії воїнів. І в певному сенсі той, хто запитує, має слушність. Утім, ми повинні пам’ятати, що тут маємо справу з апокаліптикою, що під мовою символу приховує декілька пластів послання, яке хоче, щоб ми його відкривали. У Біблії ми можемо зустріти також дуже цікавий підхід до проблеми смерти. Більш повно ми бачимо його в Новому Заповіті, хоч він виводиться саме зі Старого Заповіту. Смертю іменується гріх, а те, що ми звикли називати смертю, іноді називається сном. Мабуть, ми пригадуємо, як Ісус сказав: «брат твій був мертвий і ожив» (Лк. 15:32). Ісус називає гріх блудного сина смертю, а його повернення – оживленням! Розгляньмо інший приклад: «Не вмерла вона, але спить», – скаже Ісус, ідучи до дочки Яіра. Зрештою, Ісус називає фізичну смерть сном не тільки в цьому одному випадку, подібно було з братом Марії і Марти з Витанії: «Друг наш Лазар заснув, та піду розбудити його» (Ів. 11:11), – каже Ісус, не поспішаючи до вмираючого. Чотири дні спізнення для Господа є ніщо. Неважливо, наскільки довго триває сон, Бог може з нього збудити і через чотири дні, і через багато років, як це було в долині, в яку Він приводить Єзекіїля. Неважливо, чи тіло щойно почало розкладатися, чи від нього вже залишилися тільки кістки. Бог може пробудити до життя в будь-якому випадку.
Пророк отримує наказ від Бога: «Пророкуй про ці кості». Він повинен пророкувати, тобто говорити з пророчим піднесенням, говорити від Духа, яким був наповнений. Не від себе, не те, що для нього здавалося б слушним, а те, що походить від Божого Духа! Він буде свідком великої могутности Всевишнього, слугою Якого він є, буде бачити, наскільки сила Творця пов’язана з Духом. Те, що відбувається в цій таємничій долині, є діянням Духа. Лише Він може перемогти смерть, пробудити до життя велике кладовище. «Ось Я введу у вас духа і ви оживете! І дам на вас жили, і виросте на вас тіло, і простягну на вас шкіру, і дам у вас духа, і ви оживете. І пізнаєте ви, що Я – Господь!» (Єз. 37:5-6) – взиває Бог вустами пророка. Немає життя без Духа Божого, у цьому фрагменті це наголошено аж двічі! Життя дають не жили, шкіра, тіло, в яке зодягається скелет. Життя дає Дух.
Однак помилково було б вважати, що таким чином Бог легковажить фізичною сферою людини; це точно не випливає з цього фрагменту. Єзекіїль стоїть серед гробів не для того, щоб повернути до життя лише душі людей, які там спочивають; пророк промовляє і до тіла, і до духовної складової померлих, які спочивають навколо нього. Такий образ чудово відповідає біблійній концепції людини. Вона не є ані самим лише тілом, ані самою душею. Її тіло добре, і душа добра. У ній немає поділу на те, що добре в духовному сенсі, і що погане – у фізичному. Людина була створена з тілом і душею як одне ціле. Дух дарує тут достаток життя, не якесь напівпробудження, а повноту! Ті, які є свідками діяння Духа, не схожі на напівсонних людей у трамваї о шостій ранку чи на студентів, які повертаються над ранком з нічної забави. Бог усуває сонливість, усуває смерть з їхнього життя; Він не дає половинчастих подарунків, таких скромних, які заледве заспокоюють потреби. Бог дає в достатку, бо в Ньому є повнота. Але то не остання справа, яку Він чинить у цьому ключі. Тим, кого повертає до життя, Він дає також можливість пізнати Господа.