ПОКОРА: Плоди покори – примирення і спокій

Напевно, кожного з нас мучать найрізноманітніші недуги, які є в тому світі. Від звичайної людської незлагоди між сусідами аж до напруження між державами, від мовних виявів непошани і ворожнечі аж до насильного вбивства. А це ми згадали лише маленьку частину несправедливостей сучасности. Знаємо, що зло походить зі свобідного рішення людини. Що, однак, робити, щоб ми не чинили зло, а поширювали добро?

Вчителі духовного життя кожної доби постійно нагадують, що коренем багатьох гріхів є гордість, тож потрібно плекати покору.

Гордість можемо порівняти з вірусною недугою. Нападе на людину швидко і цілком ослабить її організм. Висока температура, кашель, нежить, слабість, біль голови – все це доведе людину до того, що вона просто не має сили діяти “нормально”. Вона хвора і до того ще й небезпечна, бо своєю хворобою – хоче того чи ні – може заразити інших. Гордість діє якось подібно. Якщо тілесна хвороба ослаблює людське тіло, то гордість – людські душі, тож багато вчинків втрачає частково або цілком свою якість. Гордість також заразлива. Небезпека полягає в тому, що цю духовну недугу людина не розпізнає так легко, як вірусне захворювання.

При хворобі тіла лікар призначає антибіотики, які своєю дією поможуть тілу покінчити з вірусом. Духовній недузі – гордості – потрібно призначити так само лік, яким би протидіяти їй, – покору. Ця чеснота спочатку заблокує подальше поширення гордости й послідовно лікує душу ураженого. Що більше поступу в лікуванні, то більше людина спроможна відчиняти собі й іншим гордістю зачинені двері до примирення та спокою.

* * *

1975 року відбулася цікава подія. До Рима завітав провідник делегації Царгородського Патріярхату митрополит Мелітон і передав папі Павлу VI доручення Димитрія І. Була це спільна урочистість десятого ювілею скасування взаємних екскомунікацій, дуже сердечна і спрямована на повну єдність Сходу і Заходу.

Павло VI був розчулений і на слова, повні пошани і взаємної любови, відповів спонтанним і несподіваним жестом: став на коліна і поцілував ноги митрополита Мелітона. Той хотів зробити так само, але папа його задержав, подавши йому свою руку для поцілунку миру й любови.

Вістка про цю подію розчулила цілий Схід, і патріярх Димитрій І проголосив: “Бачимо в тому жесті, який не має в історії Церкви аналогії, продовження традиції отців, єпископів нерозділеної Церкви, велич яких полягала в покорі.

Ось як чеснота покори відкрила путь до взаємного діялогу, який одного разу довершиться в єдності, очікуваній згідно з Божою волею.

Цей сильний і наочний приклад вказує нам шлях, яким треба йти. Мабуть, непотрібно багато міркувати, щоб відкрити сліди зарази гордости в собі і біля себе, які потребують лікування. Якщо запровадимо лікування з поміччю покори, зробимо світ дещо ліпшим.

“Хтось скаржиться на злі часи, але ніхто нічого з тим не робить”. Це сказав якийсь славний чоловік, і в його словах чується песимізм. Отже, знаючи лік і його ефективність, застосуймо його в житті, щоб хтось нарешті міг сказати оптимістично таке: “Часи погані, але є багато людей, які з тим борються”. Амінь.

Попередній запис

ПОКАЯННЯ: Приклад розкаяного злочинця

Наступний запис

1. Наша відповідь на Боже прощення