Завжди дивує, що пошуки того, ким насправді с Христос, завжди приводять до відкриття чогось нового. І очевидно, що ми не знаємо про Нього абсолютно все. Євангеліє від Івана завершується такими словами: «Багато є й іншого, що Ісус учинив. Але думаю, що коли б написати про все те зокрема про кожне, то й сам світ не вмістив би написаних книг!» (Ів. 21:25).
Його публічне життя розпочинається таким політично неправильним ходом! Першим чудом Сина Божого на землі було перетворення води на вино, і це було зумовлено лише тим, що Він не хотів, щоб чогось забракло на весільному святкуванні двох молодих людей, які запросили Його і Марію. Про Нього згодом скажуть: «Чоловік ось, ласун і п’яниця, Він приятель митників і грішників», а Він навіть не заперечуватиме. Ісус їсть і п’є разом з грішниками, отож Він не може бути пророком. Христос ніколи нікого не усував з Царства Божого через поведінку або тип роботи. Він усім звіщає Благу новину, що Царство Боже вже близько. Проте це Царство вимагає від людей навернутися і змінити свій менталітет.
Він спокійно їсть або утримується від їжі. Він не відкидає піст; просто Він не хизується Своїм постом. І Його цілком не лякають думки інших. Він не шукає ні визнання, ні узгодження своєї діяльности з представниками релігійної влади чи середовища, в якому перебуває. Бог є Його підтримкою і відправною точкою: саме тому Він вільний робити все, що вважає справедливим.
Він пропонує Петрові піти по воді та дратується, коли тому це не вдається: «Маловірний, чого усумнився?» (Мт. 14:31).
Він більш строгий і вимогливий, ніж великий пророк Ілля. У Першій книзі Царів читаємо: «І пішов він ізвідти, і знайшов Єлисея, Шафатового сина, а він оре. Дванадцять запрягів перед ним, а він при дванадцятому. І підійшов до нього Ілля та й кинув йому свого плаща. І позоставив той волів, та й побіг за Іллею й сказав: Нехай поцілую я батька свого та свою матір, та й піду за тобою!… І він устав, і пішов за Іллею, та й служив йому» (1Цар. 19:19-21).
А от в Євангелії від Луки майбутній учень благає: «Дозволь мені перше піти, і батька свого поховати», а інший просить: «Господи, я піду за Тобою, та дозволь мені перш попрощатись із своїми домашніми» (Лк. 9:59,61). В обох випадках Ісус відмовив у проханні. Він не допускає жодної втрати часу.
Історії для дорослих
Ісус не вмовляє, не спокушає і не задовольняє прохання Своїх послідовників. Він не погоджується на компроміси і продовжує йти вперед Своєю дорогою. Він не фарисей, не саддукей, не ессей і не зилот. Його найближчі учні представляють усі можливі прошарки, а Він ніколи не зважав на документи чи ярлики. Він без жодного страху диктує свої умови, а вони ой які непрості:
«Отже, кожного, хто Мене визнає перед людьми, того перед Небесним Отцем Моїм визнаю й Я. Хто ж Мене відцурається перед людьми, того й Я відцураюся перед Небесним Отцем Моїм. Не думайте, що Я прийшов, щоб мир на землю принести, Я не мир принести прийшов, а меча. Я ж прийшов порізнити чоловіка з батьком його, дочку з її матір’ю, і невістку з свекрухою її. І: вороги чоловікові домашні його! Хто більш, як Мене, любить батька чи матір, той Мене недостойний. І хто більш, як Мене, любить сина чи дочку, той Мене недостойний. І хто не візьме свого хреста, і не піде за Мною слідом, той Мене недостойний. Хто душу свою зберігає, той погубить її, хто ж за Мене погубить душу свою, той знайде її» (Мт. 10:32-39).
Такі промови не викликають особливого захоплення серед тих, хто Його слухає: «А багато-хто з учнів Його, як почули оце, гомоніли: Жорстока це мова! Хто слухати може її? А Ісус, Сам у Собі знавши це, що учні Його на те ремствують, промовив до них: Чи оце вас спокушує? А що ж, як побачите Людського Сина, що сходить туди, де перше Він був? То дух, що оживлює, тіло ж не помагає нічого. Слова, що їх Я говорив вам, то дух і життя. Але є дехто з вас, хто не вірує. Бо Ісус знав спочатку, хто ті, хто не вірує, і хто видасть Його. І сказав Він: Я тому й говорив вам, що до Мене прибути не може ніхто, як не буде йому від Отця дане те. Із того часу відпали багато-хто з учнів Його, і не ходили вже з Ним. І сказав Ісус Дванадцятьом: Чи не хочете й ви відійти? Відповів Йому Симон Петро: До кого ми підемо, Господи? Ти маєш слова життя вічного. Ми ж увірували та пізнали, що Ти Христос, Син Бога Живого!» (Ів. 6:60-69).
Найскладніші теми Ісус подає у вигляді притч, які аж ніяк не нагадують казки для маленьких діточок. Головним персонажем усіх біблійних історій виступає Бог, винятком є притчі, які розповів Христос. У більшості Його притч дійова особа, яку можна ідентифікувати з Богом, виступає неочікувано строгою.
У притчі про «немилосердного слугу» один чоловік має величезний борг перед царем. Проте цар виявляє милосердя і пробачає слузі його борг. Проте останній виявився дріб’язковим і жорстоким щодо своїх боржників. Коли цар дізнався про це, то вибухнув від гніву. Багато хто забуває завершення цієї притчі, яке насправді жахливе: «Рабе лукавий, я простив був тобі ввесь той борг, бо просив ти мене. Чи й тобі не належало змилуватись над своїм співтоваришем, як і я над тобою був змилувався? І прогнівався пан його, і катам його видав, аж поки йому не віддасть всього боргу. Так само й Отець Мій Небесний учинить із вами, коли кожен із вас не простить своєму братові з серця свого їхніх прогріхів» (Мт. 18:32-35).
У притчі про десять дів (див. Мт. 25:1-13) ми бачимо безжалісного нареченого: він не тільки не просить вибачення за своє спізнення, але й виганяє в нічну темряву п’ять дів, яким забракло олії, і закриває браму на ключ. Коли ж вони у відчаї почали стукати в неї, то цинічно відповів: «Не знаю я вас». Христос прагне розхитати закам’янілі основи, Він хоче, щоб Його слухачі усвідомили, наскільки серйозним є життя. І наостанок додає: «Тож пильнуйте, бо не знаєте ні дня, ні години».