НОВИЙ РОЗДІЛ
Важливо, аби молоде подружжя чітко усвідомлювало: все те, що вони обдумали та відчули під час закоханости, хоч і є частиною великої поеми, все ж це лише її перший розділ. Необхідно написати ще чимало нових. І перша фраза може бути сформульована таким чином: «Навіть якщо я багато очікую від тебе, а ти – від мене, я знаю, що ми можемо задовольнити одне одного лише частково».
Ті пари, які намагаються зберегти певні типи перебування разом, що властиві саме закоханості, як, наприклад, надмірна взаємна прив’язаність, ризикують рано чи пізно сприйняти таку поведінку за надмірний контроль чи в’язницю, що здатне породити прагнення вирватися геть. Відтак хтось із подружжя може шукати свободи, захоплюючись політикою, спортом чи лотереєю, або ж знайти собі коханця чи коханку.
Очікування ідеальної родини чи партнера в будь-якому разі має бути переосмислено, аби такі наслідки не стали неприємним сюрпризом.
НАДІЯ, ВІРА І… ВЕЗІННЯ
У морі подружнього життя раптом можна опинитися серед бурхливих хвиль. Але навіть у найдраматичніших ситуаціях, наприклад, після народження фізично неповносправної дитини, доречні сльози не повинні перетворюватися на взаємні прокльони, а мають втілюватися в молитву та надію. Я не говорю про статичну надію позитивістів, а про життєдайне почуття, яке, попри все, оживить повсякденні взаємини в родині – між подружжям, дітьми, родичами, а також між друзями і знайомими. Отже, йдеться про активну надію, яку підтримують набуті чесноти та чутливість, прийняті як суспільне зобов’язання в ставленні до страждань у світі.
У християн надія переплітається з вірою, котра проявляється у вірності, довірі та осяянні, яке уможливлює парадокс любови: любити інших у присутності чи на самоті, отримуючи сили навіть від страждань.
Тоді дійсність здатна перетворитися на казку: кожен із подружжя зможе допомагати іншому в зростанні та віднайденні сенсу життя, підтримає у хворобі чи в момент відчаю, або ж просто допоможе позбутися втоми після важкого робочого дня, не забуваючи просто усміхнутися та пожартувати.
Отже, для створення чудової родини потрібно і трішечки везіння, але про це краще говорити пошепки, щоб ніхто заздрісний чи підозрілий не почув і не зашкодив.
ВЛАСНИЙ «САД»
У всіх садах ростуть бур’яни, які заважають іншим рослинам, і це змушує садівника пильно працювати. Тож необхідно, щоб і молодята були не менш турботливими, доглядаючи власний «садок». Вони теж мають стати своєрідними садівниками, які будуть поливати, підрізати, полоти, сіяти й удобрювати, а збиратимуть урожай лише за умови, якщо не налетить сарана чи ураган. Деколи плоди та квіти ідеальні, деколи не дуже, але садівник робить усе можливе, не забуваючи про те, що цю землю в користування дав йому Господь усіх земель. Саме тому необхідно докладати до праці максимум зусиль. Сходять перші пагони, які наповнюють радістю від виконаної роботи, і садівник перебуває в гармонії з матір’ю-землею. Вони стають одним цілим. Вона зігріває його і живить.
ВІДЧУВАТИ РАЗОМ
Слово «консенсус» походить від латинського «cum sentire», що означає «відчувати однакові почуття». І це було б якнайкраще для подружжя. Однак пара насамперед має бути разом, а також необхідні спільні бажання, прагнення, практика і, відповідно, метод. Усе це потребує часу.
Для того, щоби навчитися грати в настільний теніс, потрібно, аби ця гра подобалася, до того ж особа має прагнути опанувати її якнайкраще і навіть перемагати в якихось турнірах. Усе це становить мотивацію, тренування і техніку. Під час гри можна продемонструвати елегантний стиль або ж переживання чи агресивність. Дехто використовує нечесні прийоми, щоби зненацька заскочити суперника. Можна грати просто для задоволення або ж проявити максимум злости під час якогось змагання.
Щось подібне відбувається в «грі» подружжя, звісно ж, із суттєвими відмінностями. Коли настає вирішальна партія, її виграють або ж програють обоє партнерів. До слова, знаєте, яким є найбрудніший прийом у подружньому «настільному тенісі»? Звинувачення або ж критика когось із батьків партнера. Саме тоді партія досягає максимального розпалу!
Деякі подружні пари вчаться «грати» практично на рівні інстинктів, іншим доводиться докласти чимало зусиль, але для щасливого спільного життя усім їм необхідно виробити певну «техніку» і здобути незамінний досвід.
Отже, «консенсус» означає «відчувати разом». Як мама і щойно народжена дитина. Але навіть немовлятко після обрізання пуповини дихає самостійно. Подружжя поступово будує свій неповторний стиль життя разом, однак кожен із них має «дихати» сам.
Навіть більше: кожен із партнерів повинен дозволити іншому «дихати» так, як йому до вподоби.
ОСНОВНІ АСПЕКТИ ПОДРУЖНЬОГО ЗВ’ЯЗКУ
Як уже було сказано вище, ідея консенсусу передбачає не тільки єдність партнерів, а й їхні відмінності: «Я дозволяю тобі не погоджуватися зі мною, але і ти мені це дозволь»! Однак цієї мети складно досягти сповна. Шлях до неї заріс терням труднощів, дискусій, полеміки та конфліктів.
Звісно, не можна прийняти, зокрема в церковному шлюбі, незгоду щодо основних аспектів подружнього життя, як, наприклад, нерозлучність: «Тож, що Бог спарував, людина нехай не розлучує» (Мт. 19:6); «Хто дружину відпустить свою не з причини перелюбу, і одружиться з іншою, той чинить перелюб» (Мт. 19:9). І в жодному випадку не може бути, як це часто трапляється, нікого «третього». В Євангелії написано: «Покине тому чоловік свого батька та матір, і стануть обоє вони одним тілом, тим то немає вже двох, але одне тіло» (Мр. 10:7-8). Не йдеться про жодну тріяду. І в шлюбі двох осіб мають народжуватися діти.
Іншим основним аспектом є те, що у вихованні дітей мають брати участь обидва партнери. Вони знають, повинні знати, що головне тут не те, що вони говорять, радять чи наказують, а те, що вони роблять. Тож або стають першими свідками запропонованих цінностей, або ж перетворюються на листонош, які роздають рекламний матеріял, котрий адресати одразу викидають у смітник невідповідности.
Забагато обмежень та обов’язків? Папа Венедикт XVI[1] наголошує, що саме Євангеліє містить «радісну звістку, яка підбадьорює чоловіків і жінок насолоджуватися подружньою любов’ю. Християнська віра та етика не хочуть придушити її, а навпаки: оздоровити, зміцнити та зробити по-справжньому вільною. Саме таким є значення Десяти Божих заповідей: це не серія заборон, а велике “так” любові і життю».
Це любов, яка не пропонує впевнености, але робить плідними відмінності: плідність – це також винайдення, творіння та дослідження того простору життя, в якому це «так» містить безліч різноманітних невідомих аспектів. Консенсус, який вони проголосили, – це не плід взаємного знайомства, а тільки його насінина.
Подружня пара, яка взаємодіє, може дозволити собі шукати сховок від дощу під двома різними парасольками, тобто припустити якусь дистанцію. Але турбота про цю «насінину», котру необхідно доглядати, сприяє зближенню, яке деколи нагадує нову закоханість. Це як відновлення контракту аж до наступної зливи, коли вони з подивом побачать, що зернина стала великим деревом.
Повною протилежністю цього є те, що відбувається в родинах, які будують своє майбутнє під знаком права власности – як усередині сім’ї, так і поза нею: вони посіяли бур’ян, який рано чи пізно зійде, створюючи додаткові клопоти.
[1] Венедикт XVI. Звернення з нагоди першої міжнародної конференції у Ватикані на тему «Жінки і права людини»: Життя, родина та розвиток: роль жінок у питанні прав людини. Рим, березень 2009.