КОНФЛІКТ
З етимологічного погляду, слово «конфлікт» означає «тужити разом» або ж «ранити одне одного». Проте більшість конфліктних аспектів родинного життя є корисними і навіть неминучими. Сутички та протистояння, які набувають особливого тону на кожному з етапів подружнього життя, починаючи з народження дітей, можуть містити зачатки свободи, стимул до взаємної переміни або ж спротиву. У будь-якому разі, це пробудження емоцій, що здатне додати нового відтінку повсякденності.
Через протистояння можуть виявлятися різні способи буття та мислення, і без цього кроку, часто болісного, неможливо збудувати стабільну родину. Вона формується в пошуках автономії, яку не варто плутати із сепарацією, нестримним індивідуалізмом тощо.
Зовсім інша річ – суперечка через необдумано витрачені кошти, невідповідний одяг чи якусь телевізійну програму, що нагадує дитячі ігри та зазвичай притаманна «розумним» парам. Таке непорозуміння – це просто мряка на тлі зливи конфлікту.
Деколи ж за протистоянням приховуються глибокі протиріччя. У подібних випадках ми маємо говорити не про конфлікт, а про повну несумісність, радикальну відмінність та розбіжності щодо основних понять родинного життя. Якщо їх вчасно розпізнати, то пара може уникнути подружнього продовження взаємин.
ПОЛОТИ БУР’ЯН
Конфлікти нагадують гній: він породжує відразу, погано пахне, але є одним із найкращих добрив, даючи нове життя полям. Потім необхідно посіяти зерно. А коли зійде бур’ян, то землероб не спалює усіх рослин на полі, а позбувається лише трави. Подібним чином мають діяти і молодята, щоби зробити протистояння конструктивним, шукаючи відповідного вирішення кожної проблеми, а не «спалювати» усі свої стосунки.
Природа є перехрестям подібностей та відмінностей, бризу та буревію, очевидности і загадок. Навіть найпростіші живі організми вчаться, як поводитися в різних ситуаціях. Люди ж часто обирають саморуйнування: усвідомлюючи своє безсилля перед обличчям Абсолюту, вони намагаються приховати його, спалюючи ліси або родинний сад.
У деяких сім’ях конфлікт може призвести до жахливих наслідків, породжуючи фізичне і психологічне насильство щодо слабшого партнера. Відтак сильніший із подружжя (і таке часто відбувається в присутності дітей) прагне принизити іншу особу, демотивувати її, наголосити на її фінансовій чи соціяльній слабкості, демонструючи повну недовіру до неї та ігноруючи її потреби. Не забуваймо, що навіть зараз жінки частіше стають об’єктом насильства вдома, а не на вулиці.
У таких випадках спільна домівка, яка вистояла кілька років, від таких землетрусів розвалюється, перетворюючись на купу цеглин.
ВЛАДА І ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ
Отже, за суперечкою завжди приховане намагання нав’язати певне бачення чи роль, або ж, іншими словами, прагнення влади. Це не має дивувати чи лякати, адже і непорозуміння є частиною фізіології союзу людей. Такий аспект влади в період закоханости ще не помітний, він проявляється під час заручин і набуває критичного розмаху після одруження. Хоча не завжди це явище має негативний відтінок. Виконання певних обов’язків за доброго використання влади дає хороші плоди.
Усі людські об’єднання, починаючи з пари, створюють для досягнення якоїсь мети. Тож серед членів групи передбачено розподіл обов’язків, для виконання яких необхідна гідна влада. Це, своєю чергою, потребує певної автономії, що може зумовити вплив на вчинки інших, але задля досягнення мети вважається легітимною і визнаною.
Наявність різних стратегій є перевагою, позаяк дає змогу через діялог зрозуміти, яке рішення буде найкращим за конкретних умов. Якщо немає одностайної згоди, то шукають компромісні рішення. У таких випадках розпочинаються справжні переговори, які не треба вважати чимось негативним. Вони дозволяють зробити функціональним принцип рівности завдяки доповнюваності (вчинки однієї особи інтегруються або ж накладаються на вчинки іншої), сприяючи, наскільки це можливо, зміні ролей, з повагою до критичної думки одне одного. Понад те, саме той, хто має провідну роль, із погляду взаємин чи влади, мусить замислитися, якщо чує забагато «так».
На жаль, відстоювання власної думки часто перетворюється на словесні баталії, деякі з яких відкриті, інші ж – приховані, провокуючи руйнівні наслідки. Коли протистояння очевидне, то в єдності з неминучими стражданнями проявляється і привілейована свобода: свобода не погоджуватися.
Родинне життя не ґрунтується на демократичних засадах, коли рахують кількість голосів, навіть якщо деколи дружина об’єднується із донькою, а чоловік – із сином. Це не може бути диктатура: просто потрібно навчитися впізнавати вирішальні моменти на основі здібностей (природних чи набутих) кожного з партнерів. А коли це не вдається, то не треба битися головою об стіни – краще озирнутися і зробити кілька кроків назад.
ГРАД
Усі молоді пари, навіть коли вони переконані, що ідеально знають одне одного, мають зрозуміти або ж змиритися (як кому до вподоби): рано чи пізно конфлікт таки буде, і що більше він здавався неможливим через міф про злагоду, то більшим буде розчарування, яке часто переходить у злопам’ятність. Може навіть виникнути враження, що вони пережили подружню зраду.
Коли в природі з’являються сильні повітряні течії, маленькі частинки льоду об’єднуються, перетворюючись на град, який є серйозною загрозою. Саме цей момент ідеально годиться для того, щоби використати внутрішні ресурси, зокрема терпіння й доброту, і навіть якщо здається, що вони вичерпуються, ніколи не здавайтеся. Ще можна попросити підтримки в ангелів, за умови, що вони не будуть втомлені, літаючи від однієї розлюченої пари до іншої. Деколи виявляється, що вони завжди були поруч із нами, ховаючись за ароматом квітки, ніжним дотиком чи відлунням молитви.
ЯК ВІДНОВИТИСЯ
Зараз я спробую підсумувати основні аспекти подружнього конфлікту, вказуючи певні поведінки і тактики, які дають змогу зробити його менш болісним та руйнівним. За умови, звичайно, що ще тримаються стіни, без яких ремонт неможливий.
Деревоточець
Деякі подружжя тривалий час ховають конфлікти під подушкою, дотримуючись німої угоди про ненапад, щоби гарантувати собі спокійне співжиття. Тіла все ще зустрічаються, а обідній стіл охайно накритий, однак партнери, незважаючи на спання в одному ліжку чи спільну трапезу, провадять окреме життя, яке деколи призводить до зовнішніх зв’язків, які вони такими навіть не вважають. «Я ніколи не зраджував дружині». Деякі чоловіки стверджують це навіть після десятої «пригоди». «Для мене важлива лише вона, і я подбав про те, щоб у неї було все». У минулому такі ситуації вважали нормальними, а жінки все терпіли, мовляв, «усі чоловіки такі». Але зараз ситуація змінилася: рівність між чоловіком та жінкою поширилася навіть на зраду.
Зазвичай такі ситуації виникають саме тоді, коли чоловік та дружина найбільше потребують одне одного: діти виросли і залишили родину, з’являються перші зморшки чи хвороби, які потребують максимальної солідарности подружжя. Натомість пара або розлучається, або життя разом стає монотонним.
Важко дати в таких ситуаціях якусь пораду. Та її і не просять, адже «майже все гаразд»! Можна лише побажати успіхів. Підсумовуючи, скажу, що зона конфліктів найбільша в тих пар, які її заперечують. Порожнеча чи мовчазна тиша нагадує роботу деревоточця, котрий руйнує усі меблі, від яких зостається лише пил.
Перетягування каната
Інші подружні пари знають лише один спосіб життя разом: завжди сваряться, незалежно від важливости проблеми – чи то непопрасована сорочка, чи перегляд телепрограм, час пробудження або ж манера керування авто. У подібних випадках сварка настільки сильна, що перевищує усі відмінності.
Таке враження, ніби це щоденне перетягування каната. Вони беруться за різні кінці і починають шарпати кожен у свій бік. Очевидно, що ввечері обоє ледь дихають і їх уже нічого не тривожить. Настає час для невеличкої паузи, після якої вони все починають спочатку.
Сильна хмарність
Деякі подружжя змагаються на вагах поразок. Головним для них стає те, чого вони бажали, але не отримали, забуваючи про інші досягнення та здобутки. Небосхил вкритий хмарами, майбутнє видається сірим та неспокійним. Вони не задоволені тим, що мають: дім, діти, друзі; живуть із думкою, що все це рано чи пізно мине і настануть злидні та самотність.
Постійні взаємні звинувачення не лише паралізують їх, а й стають образою для інших осіб, які мало що отримали від життя. Звинувачення – це справжній родинний злочин, а його причина в тому, що хтось із партнерів, чи навіть обоє, не оговталися від дитячих травм або ж, іншими словами, так і не позбулися дитячої соски.
Трикутник
Діти, особливо малі, не повинні ставати третім кутом трикутника у сварках батьків. Ситуація ускладнюється, якщо дитина лише одна або ж малюків переманює одна зі сторін. На жаль, багато суперечок відбувається за обідом чи вечерею. Звичайно, присутність дітей є стимулом для нових думок, і часто саме вона стає провокативною: «Ви поводитеся як малі діти».
Родини батьків
Доречно нагадати, щоб родини чоловіка та дружини трималися осторонь сварок подружжя. Їхня участь лише збільшує плутанину і… шипіння. Часто родичі втручаються в справи молодої сім’ї без попередження. Деколи, звісно, варто поговорити зі своїми вже дорослими дітьми, щось їм порадити, але все це необхідно робити дуже обачно.
Адже існує ризик, що створяться окремі «фракції», котрі лише роздують вогнище конфлікту, якого не втамує навіть спільна тепла ковдра.
Шануй тестя і тещу
Необхідно уникати фраз на зразок: «Ти поводишся, як твій батько», «Ти зациклена, як твоя мама», тощо. Це лише погіршить ситуацію, перетворюючи її на нестерпну. Такі взаємні випади заважають вирішити проблему на самому її початку. Часто хтось із партнерів виходить геть, гримаючи дверима.
Божа заповідь говорить: «Шануй батька і матір». Тож чи не йдеться і про тещу й тестя, свекра та свекруху? Звісно, можна спокійно додати: «Шануй тестя і тещу твоїх». Чом би й ні?!
Хочу нагадати, що ця заповідь має надзвичайну культурну й сакральну цінність. Вперше на одному рівні опинилися батько й матір. Окрім того, батьки є своєрідним знаряддям у Божих руках, джерелом життя. Та й не треба забувати, що Бог є нашим Отцем: «Отче наш…»