Рішення виправитися настає після справжнього жалю за гріхи. Святий Ігнатій закликає «постановити виправитися за допомогою Божої благодаті». Йдеться не тільки про рішення волі, але й про віддання нашого майбутнього Божій благодаті. Вольове рішення і покладання на Бога – два нероздільні елементи постанови виправитися.
Що ж таке вольове рішення? Ідеться не тільки про емоційність, яка переконує нас, що «це ніколи не повториться». Така емоційність може виникати із неприйняття своєї слабкости, що поєднується з невмінням реально оцінити свої сили. Людина або недооцінює, або переоцінює свої можливості. Надмірна самовпевненість Петра, що виходила лише з емоційности, не врятувала його від падіння. Петро не знав себе. Вольове рішення має поєднуватися з людськими обмеженнями. Варто брати до уваги грішні схильності та звички, глибоко закорінені в людині.
Вольове рішення стосується передусім уникання не самого гріха, а обставин, які пробуджують пристрасті, що спричинюють гріх. Якщо людина приймає обставини, що сприяють гріху, то він стає неуникненним наслідком. Постанова виправитися вимагає аналізу обставин, що ведуть до гріха. Боротьба з гріхом має починатися з миті, коли в нас пробуджується пристрасть. Діялог із пристрастями в якомусь сенсі вже є поразкою людини.
Як має виглядати постанова виправитися, коли гріх є наслідком спонтанних реакцій, неусвідомлених рішень волі? Ми боремось з такими слабкостями роками, а вони супроводжують нас як тінь. Що завзятіше з ними боремося, то сильніше нам надокучають (пор. Бут. 4:7). Такі гріхи дуже пов’язані з глибокими ранами дитинства.
Теолог-мораліст Бернард Нерінг стверджує, що такі гріхи є «сумішшю страждання з егоїзмом, який ми ще не подолали». За спонтанними гріхами приховується глибока концентрація на собі і своїх ранах. Її супроводжує неприйняття свого життя.
Такі спонтанні гріхи щось замінюють. Тому треба брати до уваги всю життєву ситуацію. Постанова виправитися має стосуватись усього життя, а не тільки періоду, яким ми незадоволені.
Беззаперечною є потреба прийняття, з терпеливістю і довірою до Божого милосердя, всіх спонтанних реакцій, які людина нездатна подолати. Прийняття не передбачає пасивности. Визнаючи свою слабкість, треба набирати зрілости і жертовности в інших сферах життя.
Зміни в людині відбуваються за принципом з’єднаних посудин. Дозріваючи духовно в одній сфері, зростаємо і в інших.
Жаль за гріхи і постанова виправитися стають джерелом внутрішньої свободи. Спочатку свободи щодо минулого. Гріх уже не визначає нашої поведінки, мислення, реагування. Потім – свободи щодо майбутнього, якого людина вже не лякається, оскільки довірила його Господові. Богу належить людське минуле, теперішнє і майбутнє.
ВПРАВИ
Вправа 1
Пригадай таїнство сповіді або іспит сумління, якщо їх практикуєш. У чому полягає твій жаль за гріхи? Чому шкодуєш за скоєне? Про кого думаєш передусім, коли усвідомлюєш свій гріх: про себе, ближніх чи про Бога?
- Спитай себе, чи визнаєш щиро свої гріхи? Чи не пробуєш перекласти провину на інших? Чи справді кажеш просто, як Давид: «Я згрішив проти Бога»? Чи можеш перед близькими людьми визнати свої помилки?
- Чи можеш у своєму жалю відвернути увагу від гріхів і звернутися до Божого милосердя? У приготуванні до сповіді про що думаєш більше: про особисті гріхи чи про доброту Бога, Який все пробачає? Чи відчуваєш після сповіді насиченість Господнім милосердям?
- Чи жаль за гріхи дає тобі спокій, надію та розуміння, що Бог тебе любить з усіма гріхами? Чи маєш внутрішнє переконання, що Бог ніколи, навіть у найбільших гріхах, не погорджує тобою, не відкидає тебе? Чи свідомість відпущення гріхів наповнює тебе внутрішньою радістю?
Вправа 2
Переглянь гріхи, які скоював багато разів: погані звички і прив’язання. Згадай почуття розпачу і втрати, коли знову вчинив ті самі гріхи, а також «сильні» постанови виправитися, які ти давав багато разів: «Більше цього робити не буду».
Тепер згадай багаторазові розчарування своєю «сильною волею» і зневіру в собі. Може, ти доходив навіть до межі розпачу, незважаючи на внутрішні зусилля і релігійні практики.
Згадай малі результати праці над собою. Чи відчував колись, що гріх переростає тебе, і тому ти не здатний з ним боротися? Чи ти мав досвід Бога як «єдиної рятівної соломинки»? А може, ти постійно пробував позбавитись гріха лише своїми силами?
Що ти хотів би сказати Богові про свою боротьбу з гріхом і довіру до Його благодаті?
Вправа 3
Згадай гріхи, які найчастіше повторюються у твоєму житті, і ті, що найбільше перешкоджають тобі повніше віддатися Богові й жертовному служінню ближнім. Приглянься до них уважно.
Спробуй проаналізувати внутрішній настрій і зовнішні обставини, коли ці гріхи виявляються найбільше.
Чи ти бачиш повторюваність, схематичність спокус, що завжди закінчується гріхом? Чи бачиш «критичні миті», коли перестаєш боротися зі спокусою і піддаєшся їй? Гріх стає наслідком збудженої пристрасти.
Чи ти послідовно уникаєш обставин, що ведуть до гріха? Чи замислювався колись глибоко, чому допускаєшся саме цих гріхів?
Порозмовляй із Господом про плоди твоїх роздумів.
КІНЕЦЬ