Я згрішив супроти Бога
Оскільки гріх зачіпає всі виміри людського життя, то його болісні наслідки всеохопні.
Можна шкодувати за скоєним, бо воно зашкодило здоров’ю, доброму імені, спричинило матеріяльні втрати тощо. І хоча такий жаль не є релігійним, ним не варто легковажити: він може спрямувати людину до глибших роздумів про наслідки людських рішень. Відчуття того, що гріх є загрозою для власного добра і щастя інших людей, – це перший крок до навернення.
Про релігійний жаль можна говорити тоді, коли людина переживає свій гріх і його болісні наслідки для Бога, коли визнає: «Я згрішив проти Бога». Жаль за гріхи вимірюється болем. А біль залежить від того, наскільки глибокий наш зв’язок із Богом. Якщо людина більше боїться Господа, ніж любить, її жаль зосереджується на ній самій. Це недосконалий жаль.
Не варто думати, що такий жаль несправжній. Він справжній, але недосконалий. Так само закоханість молодої пари є справжньою, але життя покаже, як далеко ще до досконалої любови. Ревність неофіта також автентична, але він незабаром зрозуміє, як ще далеко до досконалої любови Бога.
Недосконалість жалю засвідчує слабкість зв’язку з Богом. Що більше людина боїться за себе саму, то менш досконалий її жаль. Жаль за гріхи вдосконалюється разом зі зростанням любови до Бога.
Під час іспиту сумління чи приготування до сповіді треба менше зосереджуватися на жалю, а більше – на любові. Кожний має акцептувати в покорі жаль за гріхи, до якого він здатний на конкретному етапі духовного життя. Якщо ми надто зосереджені на собі, почуттях небезпеки та провини, мусимо відірватися від себе, щоб досягти досконалого жалю. Адже жалю, який випливає з любови Бога, ще недостатньо. Жаль є недосконалим, коли недостатньою є любов до Бога.
Поруч із недосконалим жалем може виникати прагнення жалю досконалого, за який треба щиро просити. Бог сповнить наші прагнення. У своїй Божій педагогіці Він ставитиме нам на шляху різні випробування, які очищуватимуть нас від концентрування на собі і від страху за себе. Завдяки цьому ми навчимося щораз повніше довіряти Богові та Його милосердю.
Жаль за гріхи, який міститься в прагненні відвернутись від гріха, не означає втечі від минулого. У справжньому жалю за гріхи людина приймає минуле і бере за нього повну відповідальність. Спроби стерти минуле є виявом неприйняття свого гріха. Такий жаль ранить людину і поглиблює наслідки гріха. Прийняття відповідальности за гріх і його наслідки є одним із критеріїв справжнього жалю.
Прийняття відповідальности за свої гріхи не означає «самоспокутування». Людина не може себе покарати за власні гріхи.
«Але жодна людина не викупить брата, не дасть його викупу Богові, бо викуп їхніх душ дорогий, і не перестане навіки, щоб міг він ще жити навіки й не бачити гробу!» (Пс. 49:8-10).
Відповідальність за гріхи потребує визнання міцного зв’язку між гріхом і свободою. Гріх не є неминучістю, не є збігом обставин, на які годі вплинути. Мій гріх є моїм вибором, моїм рішенням.
Жаль за гріхи «не спростовує незаперечного факту, що навіть поганий вчинок мав щось добре в намірі» (К. Ранер). Головною проблемою гріха є те, що «щось добре» опинилося на місці абсолютного добра, яким є сам Бог.
Тому психологічно жаль за гріхи може бути важким: як відчувати відразу до вчинку, з яким людина емоційно пов’язує якесь добро.
«У цьому випадку, – пише К. Ранер, – найліпшим шляхом до жалю буде безумовна довіра до Бога і Його прощення, яке Він уділяє в любові, замість аналітичної рефлекси над минулим».
Суттю жалю є не емоційний досвід, але довіра Богові і віддання себе Його милосердю, яке приходить до нас в Ісусі Христі.