Постійність у молитві

В якій скруті людського життя можна найбільше досвідчити милосердя Боже? Коли воно потрібне більше від інших дарів Божих? І за яких умов його можна розпізнати? Ісус із Євангелія від Луки, схоже, анітрохи не вагається: розгледіти милосердне обличчя Боже, яке проливає світло на людське життя, можна в молитві. Зупинімося ж на притчі, присвяченій постійності в молитві, яку Ісус розповідає наприкінці Своєї подорожі до Єрусалиму:

«І Він розповів їм і притчу про те, що треба молитися завжди, і не занепадати духом, говорячи: У місті якомусь суддя був один, що Бога не боявся, і людей не соромився. У тому ж місті вдова перебувала, що до нього ходила й казала: Оборони мене від мого супротивника! Але він довгий час не хотів. А згодом сказав сам до себе: Хоч і Бога я не боюся, і людей не соромлюся, але через те, що вдовиця оця докучає мені, то візьму в оборону її, щоб вона без кінця не ходила, і не докучала мені. І промовив Господь: Чи чуєте, що говорить суддя цей неправедний? А чи ж Бог в оборону не візьме обраних Своїх, що голосять до Нього день і ніч, хоч і бариться Він щодо них? Кажу вам, що Він їм незабаром подасть оборону! Та Син Людський, як прийде, чи Він на землі знайде віру?…» (Лк. 18:1-8).

Суддя, Бог і вдова

Головними дійовими особами притчі є суддя, який не боїться Бога, і вдова. Відносини між головними персонажами знову ж таки будуються у формі трикутника: суддя має відносини з Богом і з вдовою. Ці стосунки цілком оригінальні, оскільки в усіх інших притчах, що їх ми досі розглядали, Бог прямо не діє. Він діє за допомогою посередників, як-от через Авраама в притчі про багача і вбогого Лазаря, чи «ховається» за милосердним батьком. Такий вибір продиктований темою молитви, під натхненням якої з’явилася ця притча. З тієї ж причини Бог діє в притчі, про яку йтиме мова в наступному розділі.

У часи Ісуса суддя на соціальній драбині втілював найбільшу владу, передусім у неписемному, необізнаному в царині законів середовищі. Суддя був наче мером міста – адвокат, прокурор і нотаріус в одній особі. Він мав необмежену владу. З іншого боку в притчі постає вдова, яка відображає становище найбільш незахищеної людини, на одному рівні зі сиротами. Якщо вона не має можливості покластися на родинний і суспільний авторитет свого чоловіка, то часто зазнає різного роду утисків. Отож, у притчі показано стосунки між верхівкою влади і найбільшою людською беззахисністю. Поряд із двома головними дійовими особами, увага зосереджується на Богові і на стосунках із Ним судді. На початку сказано, що суддя не боїться Бога, згодом він і сам це визнає, а в кінці наведено порівняння між суддею і Богом.

Ісус особливим чином підкреслює всевладність судді і безвладність удови. Суддя не має жодного страху перед Богом і не є релігійною людиною. Він не лише не вірить у Бога Ізраїлю і не боїться Його, але й судить на власний розсуд! Мова йде не просто про «нечесного» суддю, а й несправедливого, без найменшого співчуття в серці, оскільки не вірить у Бога.

Як протилежність постає вдова, яка у відчаї приходить до судді, щоб він оборонив її від супротивника. Притча нічого не говорить про супротивника. Тут важлива лише воля судді, який порівнюється з Богом у питанні справедливості, і наполегливість удови. Після багатьох її наполягань суддя вирішує вислухати прохання. Однак його серце змінюється не через співчуття, а через постійне «надокучання» удови.

Попередній запис

Мойсей, пророки і людське серце

Наступний запис

Бог не є суддею