Буття 6-8
Минуло багато років. Уже померли й Адам, й Єва, й їхні сини Каїн та Сиф, а на землі з’явилося дуже багато людей. На жаль, поступово вони відвернулися від Бога, припинили Йому служити і боятися Його. Дійшло до того, що серед них лишилася одна благочестива людина – Ной. Апостол Петро називає Ноя «проповідником праведності» (2 Петр. 2:5), бо Ной насправді любив Бога.
Люди стали настільки гріховними, що викликали сильний гнів Господа, аж Він вирішив покарати їх. І промовив Бог до Ноя: «Я наведу на землю потоп, щоб знищити всяку плоть, в якій перебуває дух життя: врятуєшся тільки ти зі своєю родиною». Для цього Бог звелів Ною збудувати великий човен – ковчег, щоб плавав на поверхні води, бо вона буде наведена на всю землю. Цей ковчег, за наказом Бога, мав бути певної висоти, довжини та ширини, і зроблений із дуже міцного дерева, ззовні й усередині вкритий смолою, аби вода не потрапила в нього. Збоку Ной зробив вхідні двері, а вгорі – віконний отвір.
І попереджав Ной людей, що Бог наведе потоп на землю, щоб вони полишили свої злі справи і повернулися до Бога, але вони не слухали його і лише насміхалися. Люди продовжували безтурботно їсти й пити, не думаючи про Бога, не намагаючись догодити Йому. «Бо так само, як за днів до потопу всі їли й пили, женилися й заміж виходили, аж до дня, коли Ной увійшов до ковчегу, і не знали, аж поки потоп не прийшов та й усіх не забрав» (Мт. 24:37).
Бог-Творець таким прекрасним створив світ, усіх тварин, птахів, комах, плазунів, що не бажав, аби всі вони безслідно зникли. Тому й наказав Ною зробити спеціальні відділи для них, і взяти до ковчега по декілька пар з усякого роду. І зібрав він усіх, як наказав Господь, і запасся їжею для своєї родини та для всіх мешканців ковчегу. Останніми до ковчега ввійшли Ной, дружина його та три сина Сим, Хам та Яфет зі своїми дружинами. Тож з усіх людей, що тоді жили на землі, у ковчегу від потопу врятувалися лише вісім осіб. І зачинив Бог двері ковчега Своєю рукою, щойно всі тварини і родина Ноя ввійшли до нього.
Тоді розпочався великий дощ, який не припинявся ні вдень, ні вночі, аж поки не зникли під водою найвищі гори, і всі звірі та птахи. А що ж сталося з нечестивими мешканцями землі? Вони не послухали Ноя, коли він попереджав їх, тому всі загинули, бо не залишилося на землі місця, де б вони могли сховатися від дощу, який лив безупинно сорок днів і сорок ночей. А потім ще сто п’ятдесят днів вода прибувала на землі. Лише уявіть собі землю, на якій не можна більше нічого побачити, окрім води і плаваючого ковчега!
І згадав Господь про Ноя і всіх, хто були з ним у ковчегу. І зупинив Він дощ і закрив підземні джерела, і навів сильний вітер, щоб вода поступово стала сходити з землі. Вже за деякий час почали на поверхню виходити верхівки гір, тому й зупинився ковчег на горах Араратських. Ной почекав ще сорок днів, і щоб дізнатися, чи зникла вода з поверхні землі, вибрав крука, і випустив його, відкривши вікно. Той відлітав і повертався до ковчега, поки не висохла земля від води. Коли Ной побачив, що крук не повернувся, він вибрав зі своїх птахів голубку і випустив її через вікно. Але голубка не знайшла місця відпочинку для своїх ніг і повернулася до ковчега. Ной почув, що пташина повернулася назад, простягнувши руку з вікна, взяв її до себе. І зволікав ще сім днів, а потім знову випустив голубку. Тепер голубка побачила, що верхів’я дерев з’явилися з-під води, та зірвала дзьобиком свіжу оливкову гілочку і принесла її до Ноя.
Минуло ще сім днів, і Ной знову випустив голубку, але цього разу вона вже не повернулася. Тоді Ной розібрав кришу ковчега, поглянув навкруги і побачив, що земля вже просохла. Невдовзі сказав йому Бог: «Виходьте з ковчега і ти, і твоя родина, і всі птахи й звірі, й плазуни. Нехай вийдуть усі й розійдуться по всій землі, щоб плодитися й розмножуватися на ній».
Ной знову бачив перед собою зелені пагорби й родючі пасовиська. Але на землі не лишилося жодної людини, чи тварини, чи пташини, окрім тих, що були з ним у ковчегу. І зрозумів Ной велике милосердя Бога, Який урятував його з родиною від потопу і вірної загибелі. Взявши каміння, Ной зробив жертовник. Потім узяв декілька чистих тварин і птахів, та й спалив їх перед Господом. І приємною була ця жертва Богові. Відчувши такі пахощі, сказав Господь: «Даю обітницю вам, що не буде вже потопу для спустошення землі. Я покладу веселку Мою в хмарі, і щоразу, як вона з’являтиметься, вона нагадуватиме Мені про завіт між Мною і всякою живою душею».
Знаєте, чому Бог дав цю милостиву обітницю? Він пообіцяв це, бо мав намір, як прийде визначений Ним час, послати Свого Сина, щоб Той помер за гріхи всіх людей. Це сталося, коли Ісус прийшов на землю, і постраждав за нас, і помер на хресті за наші гріхи, але й воскрес. І Він повернеться, щоб забрати тих, хто вірить у Нього, але земля тоді буде знищена вже не потопом, а вогнем.
Так само, як врятувався в ковчегу Ной, сподіваюся, й ми з вами спасемося в день приходу Ісуса. Але давайте пильнувати, щоб не бути схожими на сучасників Ноя тільки їли, пили, веселилися й грішили, і зовсім не думали про те, щоб любити Бога і служити Йому всім серцем.
«Уважайте ж на себе, щоб ваші серця не обтяжувалися ненажерством та п’янством, і життєвими клопотами, і щоб день той на вас не прийшов несподівано» (Лк. 21:34).
ЗАПИТАННЯ:
- Чому Бог вирішив навести потоп на землю?
- Як Бог врятував Ноя і його родину? Скільки людей врятувалося в ковчегу?
- Як Ной дізнався, що земля просохла?
- Що пообіцяв Бог Ною і яке видиме підтвердження цьому дав?