Доволі швидко можна зрозуміти, що найбільшу тривогу в дитини викликають ті моменти, коли батьків немає поблизу або коли між ними виникають якісь непорозуміння. Найдрібніша суперечка руйнує її почуття безпеки. Найкомфортніше дитина почувається тоді, коли бачить, що мама любить тата, а тато – маму, тобто коли між ними немає жодних непорозумінь. Відсутність між батьками подружньої любови призводить до того, що діти стають агресивними, неслухняними та намагаються неприродним чином привернути до себе увагу. Часто трапляється, що діти, як сейсмограф, вловлюють внутрішні конфлікти між батьками та, відштовхуючись від цих сигналів, відповідно реагують. Своєю надмірною збудливістю й агресією вони протестують проти того, що дорослі зайняті лише собою і своєю працею, а також постійно нервові та сварливі. У такий спосіб діти дають зрозуміти, що їм бракує любови. Агресія породжує агресію, а любов – любов. Придивімося до того, як наші діти поводяться з нами та з іншими людьми. Звернімо увагу на найбільш неконтрольовані ситуації. Цього разу не для того, щоб покарати дітей за невідповідні реакції, а щоб побачити в них відображення нас самих, нашої поведінки і дій. Чи наші діти випромінюють любов і тепло, чи є вони дружніми або ж, навпаки, поводяться цинічно, агресивно, зле? Поки вони живуть разом з нами, усе ще зберігається шанс, що й ми переживемо справжнє внутрішнє перетворення.
Найбільше дитині потрібна любов обох батьків. І ніщо не замінить цієї любови. Важливо, щоб батьки відкрито виражали її словами, жестами і поглядами. Ще поки дитина народиться, варто домовитися щодня і в будь-якій можливій формі демонструвати їй нашу любов. Виявляючи любов, треба пересвідчуватися, що дитина справді відчуває цю любов у наших діях, словах і поведінці. Адже часто трапляється так, що батьки справді люблять дитину, однак дуже своєрідно, «по-своєму», виявляють її, через що вона може сприйняти це як прояв ненависти. Варто знов і знов переконуватися в тому, чи дитина відчуває, що ми любимо її. Однією з перших ознак цього є внутрішня радість дитини та її почуття безпеки. Ідеться про те, щоб у нашому спілкуванні з дитиною не було і дня без обіймів, без теплого погляду, без заряду духовної та емоційної поживи, не кажучи вже про забезпечення її фізичних потреб.
СЛОВО БОЖЕ, ЗАКАРБОВАНЕ В СЕРЦІ
Підвалини, на яких базується життя кожної сім’ї, пов’язані, беззаперечно, зі світоглядом батьків, взаємоповагою до цінностей, які сповідує кожен член родини, вірою та їх застосуванням щодень. Якщо в сім’ї відсутня віра й абсолютні цінності або ж немає відповідности між цінностями проголошуваними й застосовуваними на практиці, тоді все стає неоднозначним та відносним, і будь-яке зло чи неправду можна захистити й виправдати. Це передусім батьки мають вірити, що де б ми не були і що б не робили, нас завжди бачить Бог. Читання вдома Божого Слова та його роз’яснення дітям на відповідному рівні – єдиний ключ, за допомогою якого можна відрізняти добро від зла.
Навчімо дітей усе вирішувати з допомогою запитання: «Що Ісус зробив би на моєму місці?» Це правило, закарбоване в їхніх серцях, стане для них найціннішим скарбом з-поміж усіх, які ми могли б залишити їм у спадок.
Рідна домівка – найліпше місце для того, щоб зробити найвагоміший внесок у духовний розвиток нашої дитини, і чи не найбільше значення в цьому має єдність і нерозлучність батьків. Якщо ми вчимо дитину бути правдомовною та забороняємо їй обманювати, однак просимо її, коли хтось дзвонить у двері, сказати, що нас немає вдома, то сіємо в серці дитини серйозні сумніви щодо однозначности наших слів і вчинків. Якщо ми твердимо, що Бог піклується про нас і задовольняє всі наші потреби, а вдома постійно журимося й нарікаємо на зростання цін чи якусь нестачу, то в дітей з’являються підстави засумніватися в правдивості нашої віри або в дієвості Божої опіки.
Пам’ятаю молитву нашої чотирирічної донечки, яка дослівно звучала так: «Нехай сповниться Божа воля в житті Естерки. Господи Ісусе, я не знаю, що таке Божа воля, але хочу, щоб вона здійснилася». Певна річ, що наші діти часто повторюватимуть у молитвах раніше почуті слова, але навіть якщо вони не розумітимуть їх, Бог запевнив, що Його Слово ніколи не вертається до Нього порожнім, але зробить те, що Він пожадав (див. Іс. 55:11). Молячись, вони промовляють слова віри, і в подальшому житті це повернеться їм сторицею.
Ще Мойсей вказував ізраїльському народові на те, якого поклоніння очікує від них Бог – не лише у святині, а й у домівках:
«І будуть ці слова, що Я сьогодні наказую, на серці твоїм. І пильно навчиш цього синів своїх, і будеш говорити про них, як сидітимеш удома, і як ходитимеш дорогою, і коли ти лежатимеш, і коли ти вставатимеш. І прив’яжеш їх на ознаку на руку свою, і будуть вони пов’язкою між очима твоїми. І напишеш їх на бічних одвірках дому свого та на брамах своїх» (Втор. 6:6-9).