Правдивість Біблії – це логічний і неодмінний наслідок її натхнености. Якщо Біблія – натхнена Богом книга і Він є її головним і відповідальним автором, то все, що в ній сказано, мусить бути абсолютно правдиве, і не може бути нічого, що суперечило б правдивості та святості Бога. Як Божий Син у воплоченні взяв на Себе людську природу з усіма її обмеженнями, за винятком гріха, так само і Боже слово «втілилося» спершу в усне, а згодом у письмове людське слово, прийнявши всі обмеження цього слова, яке завжди буде неспроможне вповні виразити те, що Бог бажає нам передати, – за винятком помилки.
У минулому, як правило, говорили про «непомильність» Біблії. Виходячи з того, що Біблія натхнена Богом, одразу робили висновок, що в Біблії не може існувати помилок. Сьогодні більш слушно воліють говорити про «правдивість» Писання – не так задля моди перефразовувати іншими словами ту саму річ, як через те, що слово «непомильність» акцентує лиш на чисто негативному та загальному аспекті Божого слова. «Не мати помилок» можуть й інші книги, утім, жодна з них не містить тієї істини, яку подає нам Біблія, – істини про Божий замисел щодо нашого спасіння.
Саме на цій істині, яку знаходимо тільки в Біблії, слід ставити акцент; на цій істині, а не на відсутності помилок має зосередити свою увагу наш розум, думаючи про натхнену Богом книгу. Другий аспект (відсутність помилок) теж важливий, але його слід розглядати лише в контексті тієї «істини», що міститься в Біблії.
Чому Бог втрутився в історію людини? Для чого Він надихнув деяких людей до діяння, до мовлення, до писання? Мета об’явлення – реалізувати план спасіння людини, замислений Богом та здійснений в особі і в діянні Його Сина Ісуса Христа. У своїй суті спасіння полягає у встановленні між Богом і людиною того примирення, що відновило б єдність життя між ними.
Саме це говорить Бог людині. У цій сфері Він намагається передати нам щось, що достеменно відповідає дійсному станові речей, а отож, і є абсолютно правдивим; тож у цій сфері і ми мусимо шукати правди в Біблії. Святий Іван завершує своє Євангеліє й усе об’явлення (оскільки він є останнім свідком Ісуса, і його Євангеліє – останній натхнений твір) фразою, що найвлучніше виражає мету, для якої була написана вся Біблія, хоч він тут говорить лише про свою книгу: «Це ж написано, щоб ви ввірували, що Ісус є Христос, Божий Син, і щоб, віруючи, життя мали в Ім’я Його!» (Ів. 20:31). Ціла Біблія говорить про тайну нашого спасіння, звершену Христом, – тайну, що була приготована, обіцяна, провіщена й символічно представлена – більше чи менше виразно – у Старому Заповіті й об’явлена та звершена в Новому.
Тож кожну сторінку Біблії слід читати як частину одного цілого, як частину картини, що лише в кінці цієї книги виявить себе в повноті. Не завжди легко зрозуміти, який стосунок має певна сторінка Біблії до предмету і мети об’явлення; але необхідно спрямувати свої пошуки в цьому напрямі з допомогою тих, хто спроможний це роз’яснити (компетентні особи чи спеціялізовані книги). Лише коли з’ясується цей стосунок, ця сторінка виявить себе в усій глибині свого значення і своєї правдивости.
Необхідно зазначити, що Біблія не є книгою, в якій можна знайти будь-яку правду, правду в будь-якій царині. Вона не дасть нам розв’язання наукових, історичних, соціяльних чи інших проблем; вона подає нам лише істину про наші взаємини з Богом, як вони представлені в об’явленні, даному Ним самим в історії.
Усі інші справи, яких Біблія може торкатися, слід розглядати з погляду їхньої корисности для представлення і роз’яснення тих взаємин, для кращого висвітлення того об’явлення тим, для кого воно було безпосередньо призначене. Про них сказано не заради них самих, а задля того, що деякі їх аспекти пов’язують їх із тайною нашого спасіння в Христі. Саме з цього погляду Біблія описує події з історії Ізраїля, а принагідно також і інших народів стародавнього Середнього Сходу; саме з цього погляду іноді йдеться й про весь сотворений світ.