Зупинімося коротко над цими двома питаннями, тому що вони нерідко викликають труднощі в розумінні деяких висловів Біблії.
Усім нам відома перша глава Буття, що змальовує шестиденний процес сотворення всесвіту; і всі ми вже знаємо, що всесвіт, яким ми бачимо його сьогодні, формувався мільярди років. Хто стверджував би, що Біблія тут допускається помилки чи, навіть більше, що вона навчає неправди, виявив би цим, що він нічого не зрозумів із цієї сторінки. Бог не звертає до нас Свого слова як професор астрономії чи якоїсь іншої науки. Усі питання, пов’язані з науковим пізнанням та пануванням над природою, Бог від самого початку полишив людині, її розумові, її творчому хисту (Бут. 1:28). Він хоче вплинути чи сказати щось людині не в тих ділянках: Він бажає зробити нас не науковцями, а Своїми приятелями. Повернімося до нашого прикладу: перша глава Буття була написана не для того, щоб дати нам відомості про тривалість та про спосіб формування всесвіту. Вона є радше гимном прослави доброти і величі Творця. Автор перелічує основні складові елементи сотвореного світу, як він собі уявляв, стверджуючи, що цей світ походить від Бога, Якого Ізраїль пізнав у своїй історії. Впорядкування Божих діл протягом шести днів (плюс один день відпочинку) – чисто умовне, воно було обране, пристосовуючись до того поділу часу, який вже побутував у євреїв, – у ньому шість днів праці чергувалися з одним особливо священним днем відпочинку. Автор навіть не ставить перед собою запитання (зрештою, він і не був спроможний цього зробити), як сформувався всесвіт, так, як його ставить собі модерна наука; він лиш описує всесвіт як результат дії Божої доброти і всемогутности.
У цій розповіді можна зауважити й низку інших висловів, що суперечать сучасним науковим відомостям: сонце і місяць тут названі «світила великі» порівняно із зорями; сказано також про небесну «твердь». Як відомо, сонце і місяць – далеко не найбільші за величиною світила у всесвіті, а «тверді» взагалі не існує. Цим словом стародавні євреї називали уявний купол небозводу, розпростертий над нами й обмежений горизонтом; вони уявляли собі його як справжній купол із твердого матеріялу, що утримував маси вод небесного океану. Що ж нам думати, читаючи ці чи подібні вислови в Біблії? Вони відображають менталітет і уявлення свого часу в питаннях, які не мають безпосереднього стосунку до предмету і мети Божого об’явлення. У цих випадках Біблія висловлюється відповідно до характерних для свого часу уявлень і менталітету, тим-то й застосовує такий спосіб мовлення, в якому природні явища звичайно описано такими, якими вони постають перед нашими органами чуття. Було б безуспішно, а то й шкідливо говорити по-иншому. Не можна ніколи забувати, що Бог діє і промовляє для безпосередніх адресатів Свого об’явлення і, відповідно, застосовує такий спосіб мовлення, який вони здатні зрозуміти, який відповідає їхнім знанням та їхньому досвіду. Можна навіть сказати, що немає жодної помилки в тому, що речі і явища описано так, як вони постають перед нашими очима; помилкою було б, коли б хтось, скажімо, навчав, що те, що ми сприймаємо нашими органами відчуття, відповідає об’єктивній дійсності. А цього якраз ми і не знайдемо на першій сторінці Біблії, – повертаючись до нашого прикладу. Автор написав її не для того, щоб поінформувати нас, яким дійсно є і як насправді сформувався світ; він мав зовсім іншу мету. Це ми допускаємося помилки, приписуючи авторові ті наміри, яких він не мав.
На жаль, у минулому вважали, а можливо, дехто ще й сьогодні вважає, що твердження (саме в собі правдиве), що в Біблії немає і не може бути жодної помилки, можна застосовувати без різниці до будь-якого взятого окремо вірша, про який аргумент в ньому не йшлося б, так, мовби Біблія була просто сукупністю фраз, розміщених одна за одною, що дають непомильні відомості абсолютно про все. Божа книга не така; Біблія – це серйозна й послідовна бесіда на чітко визначену тему, з чітко означеною метою. Безсумнівно, найбільша образа, що її можна завдати Богові, Який говорить нам про важливіші для нашого життя речі, – це відвернути увагу від того, чого Він насправді хоче нас навчити, приписуючи Йому те, чого Він не говорив.
Про історію слід сказати щось подібне, що ми сказали про відношення між Біблією і природничими науками, хоч цей випадок є дещо інший.
Бог об’явив Себе в історії і через історію. Розповідаючи про Боже втручання в історію, Біблія запевняє нас, що події, в яких виявилася Його спасительна присутність, у своїй суті є абсолютно об’єктивні. Якщо б ці події насправді не відбулися, не існувало б жодного Божого втручання, а відповідно – і жодного об’явлення. Утім, історію теж не розповідають тут як самоціль і не викладають у науковий спосіб, згідно з модерними критеріями. Історію розповідають з тією метою, щоб передати ті величні діла, які Бог звершив для людей, і показати, як вони відповіли на це Боже діяння. Увагу історичних авторів Біблії привертають лише ті часи, події та постаті, що мають якийсь стосунок до цього об’явлення; сам по собі виклад історії Ізраїля, подібно, як і виклад біографії Ісуса, не є об’єктом і метою Біблії. Цікаво, наприклад, відзначити, як у книгах Царів для отримання додаткової інформації про того чи іншого юдейського чи ізраїльського царя автор відсилає читача до анналів чи хронік їхнього життя, що зберігалися в царських архівах чи архівах інших тогочасних установ (пор. 1 Цар. 22:39,46). Для історії спасіння не всі моменти історії Ізраїля мають вагу. Навіть життя Ісуса не становить винятку: у Біблії ми не знаходимо біографії Ісуса, написаної задля себе самої, біографії, яка вичерпно інформувала б нас про всі роки Його життя, про все, що Він сказав і зробив упродовж Свого земного життя. Євангелія – це не біографія Ісуса, і ніхто з тих людей, хто знав Його, хто жив із Ним і глибоко Його любив, не поставив перед собою мети її писати. У житті Ісуса їх цікавило не це; вони зосередили свою увагу на тому, щоб виявити та представити нам остаточне спасительне Боже втручання в Його житті.
Як бачимо, в усіх історичних книгах для представлення релігійної думки більше чи менше виразно використано історичні події. Такий підхід зовсім не означає, що ці факти були викривлені чи взагалі вигадані; утім, він виправдовує певні вилучення і спрощення, яких модерна наукова історіографія не може собі дозволити. Біблійна історія правдива, але вона не є історією науковою. Навіть не беручи до уваги відсутности відповідного менталітету та засобів для того, аби писати по-справжньому наукову історію, слід зазначити, що біблійні історіографи взагалі не мали наміру писати її так.