Увесь цей розділ я присвятив тому, щоб проілюструвати одну тезу: практична дисципліна найважча. Набагато легше бути поблажливим і махнути на все рукою. Легше навіть покарати, бо в такому разі дозволяєш собі велику розкіш – емоційно розрядитися. Зазвичай після прочуханки не доводиться повертатися до конфлікту й переконуватися, чи дитина засвоїла урок. Любимо думати, що, набивши малого Брендона, насваривши його й відіславши до дитячої кімнати, ми дали йому добрий урок. На жаль, здебільшого такі дії вчать Брендона не попадатися наступного разу. А якщо й попадеться знову і буде покараний, то потім зачаїться й почекає, коли тим чи тим способом зможе відплатити батькам.
Щоб дисциплінувати дітей, треба бути справді жертовними, витривалими й відважними. Це ніколи не буває легко, але завжди варто пробувати. І це оплатиться сторицею. Мені згадується лист, який я отримав від однієї жінки з Чикаго. В її родині виникла типова проблема: діти домагалися надмірної уваги. Майже в кожній сім’ї є дитина, яка дуже ефективно привертає до себе увагу батьків і ровесників. Іноді робить це доброю поведінкою, зразковими оцінками, але часто й негативним способом. Одним з улюблених занять такої дитини є тероризування мами і тата.
Саме з тиранією обох своїх дітей змушена була боротися ця мама. У листі вона згадала, що була на моєму семінарі в Чикаго й особливо зацікавилася теорією, яка полягала в тому, щоб час до часу «тягнути за килим»:
«Коли я розмовляла з приятелькою телефоном, діти поводилися просто жахливо. Я принаймні двічі просила їх заспокоїтися. За третім разом згадала вашу пораду і вирішила діяти, не витрачаючи часу на безрезультатні розмови. Я відклала трубку і вивела дітей з будинку. Після цього повернулася й продовжила розмову. Тоді мені вдалося поговорити з приятелькою ще мінімум двадцять хвилин.
Коли ж обернулася і глянула крізь кухонне вікно, побачила маленьку руку з карткою. На цьому клаптикові паперу було написано: «Матусю, любимо тебе – прийом». Потім діти обернули картку іншим боком, і я побачила такий текст: «Вибач. Чи можна вже ввійти?»
Приємно було читати її листа і долучену до нього дитячу записку. Я відписав, подякувавши жінці за те, що захотіла поділитися зі мною своїм досвідом. Написав, що вона вчинила дуже відважно, і звернув особливу увагу на рядок, де було написано, що тепер діти поводяться зовсім по-іншому, хоч би скільки мама розмовляла по телефону. Звідки ці зміни? Це наслідок того, що мама почала діяти. Вхопила малих стерв’ятників за дзьобики. Сказала їм, що можуть далі поводитися жахливо, якщо хочуть, але мусять робити це поза домом – особливо коли мама розмовляє телефоном.
Мораль цієї історії цілком очевидна. Наші діти дуже добре бачать, коли діємо рішуче, і практична дисципліна починає приносити плоди. Звичайно, цій молодій жінці було б дуже легко піддатися благанням дітей, коли вона виводила їх із будинку. Адже вони, напевне, лементували: «Матусю! Ми будемо чемні. Будь ласка, не виводь нас. Ми будемо чемні».
Якби в такій ситуації мама відступила, то програла б цілу битву. Але затялася і витримала. Ви можете зробити так само. Ніколи не бійтеся «потягнути за килим» і дозвольте, щоб малі стерв’ятники попадали. Гарантую, приземляться вони вдало – і ви теж!