Пресвята Тройця, один Бог у трьох Божих Особах – непохитна основа всієї християнської релігійної думки і вираження усього християнського досвіду й духовного життя.
Саме до Тройці ми пориваємося, шукаючи повноту буття і смисл та мету існування. Пресвята Тройця – фундамент, на якому стоїть християнська релігія і з якої походить усе її богослов’я і духовне життя. Для нас Бог – це не абстрактне поняття, а жива реальність – Отець, Син і Святий Дух – Три Божі Особи в одному Богові, в одній унікальній природі. Існує тільки один Бог. Отець не є Син, і Син не є Отець. Святий Дух не є ані Син, ані Отець. Проте ці Три є Бог, наш Бог, об’явлений через Ісуса Христа. Існує тільки один Бог у трьох Божих Особах.
Християнин – не тільки той, хто вірить у Бога загалом. Він вірить у Бога, який є Отець, Син і Святий Дух. І саме цей триєдиний характер християнства робить його таким відмінним і цілковито унікальним. Воно різниться від поганства, для якого “три в одному” стало б ще однією формою політеїзму. Також воно відмінне від юдаїзму, для якого поняття “три в одному” немислиме.
Годі належно поцінувати Христа чи осягти Його відкупительну вагу, як і зрозуміти будь-що, чим є християнство, якщо повсякчас не жити тим фактом, що Христос є Син Божий, Бог істинний від Бога істинного. Той самий Бог зійшов у час і прийняв людську природу, і тому став єдиним з людством. Без цього втілення, в якому Син Божий, сам Бог, став Сином людським, а саме, Сином людської матері, Марії, християнство не мало би ані смислу, ані ваги.
Ісус Христос є істинний Бог, який став справжнім чоловіком, не втрачаючи жодним способом Своєї Божественности. Як Бог, Христос єдиний з Отцем; як людина, Він єдиний з людством, а тому і з цілим всесвітом. Через Нього і в Ньому, будучи богосотвореною, людина має справжній зв’язок з Богом, і космос стає святим та освяченим. Позаяк Бог став людиною, ми знаємо, що людина і всесвіт живуть у Бозі і що матеріял творіння може стати і, по суті, уже є (наприклад, у таїнствах) реальною дорогою, що поєднує нас із божественним життям. І тому дійсно буде правильно сказати разом зі Святими Отцями, що “Бог став людиною, щоби людина стала Богом”.
Зі самого початку християни ґрунтували свою віру і життя на цій троїстій реальности Бога. Вони радісно проголошували свою віру в Пресвяту Тройцю, розуміючи її як необмежену щедрість Божої любови. Божа любов уперше об’явилася в житті Його обраного народу, і тоді втілилася в людському слові, Біблії. Божа любов стала цілковито видимою в Христі. Як наслідок, тепер і повсякчас, її випромінюють члени Церкви, як живу присутність Христа у Святому Дусі. Зі самого початку християни жили в спізнанні та реальности Тройці набагато більше, ніж намагалися пояснити її. “Будучи сама джерелом усього об’явлення, повноти буття, Пресвята Тройця являється для нашої релігійної свідомости як факт, доказ, який шукає обґрунтування тільки в собі”.[1] У східному богослов’ї немає місця ані для доктрини єства Бога як такого, ані для містицизму Божого єства. Наша мета – не споглядання Божого єства на небі. Радше, це участь у житті Пресвятої Тройці, через яку людину опановує благодать, якою Тройця є за Своєю природою.
Християнин може звіщати тільки те, у що він сам насправді вірить і чим володіє. Віра християнина в Пресвяту Тройцю вимірюється глибиною його єднання з Особами Божими. Взаємини християнина з Богом – це взаємини з Особою Отця, Сина і Святого Духа. Як наслідок, християнин не тільки вірить загалом; він вірить у зв’язок життя з Особою. Тому його віра є радістю, і ця радість інтегрована у всі вчинки його життя. “Ви Його любите, не бачивши, і віруєте в Нього, хоч тепер не бачите, а вірувавши, радієте невимовною й славною радістю” (1Пет. 1:8).
[1] V. Lossky, The Mystical Theology of the Eastern Church (London: James Clarke & Co., 1957), p. 65.