«Господи, мій Боже, Ти не віддаляєшся від того, хто не віддаляється від Тебе. Як можна сказати, що Тебе немає?» Святий Іван від Хреста[1]
Молитися означає прийняти присутність. Тому корисно роздумувати над різними способами, якими Бог стає для нас присутнім. І справді, Він це робить по-різному: у процесі творення, у Своєму Слові, переданому в Писанні, у таємниці Христа, в Євхаристії, живучи в нашому серці тощо. Ці різні способи присутности Бога мають різну природу, їх слід розрізняти, і не можна їх ставити в один ряд. Втім, усі вони важливі й можуть скеровувати наш спосіб молитви. Зараз ми про це поговоримо.
Уточнімо одну річ. Там, де Бог присутній, Він водночас прихований. Чи то в природі, чи в Євхаристії, чи в глибині нашої душі, Бог реально присутній, але такою присутністю, яка недоступна звичними способами людського сприйняття. Жодне спостереження, жоден психоаналіз, жоден науковий експеримент, жоден мікроскоп чи сканер ніде не може виявити божественної присутности. Єдиний «інструмент», якщо так можна сказати, що дозволяв доступитися до цієї присутности, виявити її, це той, про який ми багато говорили в попередній главі, тобто «віра, просякнута любов’ю», словами сестри Марії від Пресвятої Тройці.
Бог глибоко присутній у кожній реальності, Він нічого так не прагне, як об’явити Себе, але Він є Богом прихованим. «Справді – Ти Бог таємничий, Бог Ізраїлів, Спаситель!» (Іс. 45:15). Єдиний спосіб вивести Його з тайника – це з любов’ю шукати Його. Віра й любов «вивільняють» Його там, де інші засоби залишаються неефективними. Бога можна знайти й оселити у своєму серці тільки шляхом віри й любови, адже Він не хоче поєднатися з нами інакше, ніж у зустрічі, сповненій любови. За самою своєю природою любов не є предметом матеріяльного чи наукового доказу, вона є предметом віри. Іноді нам хочеться, щоб присутність Бога була більше видимою, більше переконливою, щоб можна було довести її незаперечним способом, так, щоб усі невіруючі були вражені, однак у земному житті це не можливо. Інакше не може бути, бо в протилежному випадку Бог перестав би бути Богом, Який чекає на нашу любов і поважає нашу свободу. Бог не хоче, щоб ми були прив’язані до Нього іншими зв’язками, крім зв’язку любови. Бог відкривається нам не через якісь жорсткі прояви чи докази, а через часто стримані знаки, символи, заклики, народжуючи в нас вільну волю злучитися з Ним у вірі. Ми ніколи не позбавлені акту віри, щоб усвідомити божественну присутність.
Втім, від того моменту, коли очі віри відкриваються, коли акт віри утверджується в щирості, уся реальність Його присутности і багатство Його любови стають доступними.
Тепер я б хотів, не претендуючи на вичерпність, пригадати певні аспекти Божої присутности, важливі для скерування нашого молитовного життя.
[1] Les Maximes, цит. твір, с. 981.