«Ти вже пробачив Богові?» – запитав хтось людину, яка гірко страждала. Чоловік, до якого звернулися з таким запитанням, дуже здивувався. Це запитання влучило прямо в серце. Останнім часом Господь змушував його йти дуже важким шляхом. У своєму горі та приниженні він відчував насправді глибоке незадоволення Божими діями. Він не міг зіставити той жах, який з ним відбувався, із Божою любов’ю та турботою.
Нам усім знайоме це відчуття, що приходить до людської душі в найбільш темні періоди нашого життя. Дуже нелегко боротися з такого роду розчаруванням. Часто після того, як знаходимо в собі сліди відкинення Бога, нас опановує почуття провини перед Ним. Однак правда в тому, що «для християн дуже важливо не лише пережити Боже примирення з ними, а вони й самі повинні примиритися з Богом та з власною історією»[1].
Коли читаємо про біблійні постаті, наприклад про Мойсея чи Йова, то не раз спостерігаємо, що ці люди мали відвагу в розмові з Богом виявляти своє розчарування та злість. Тоді вони усвідомлювали, що Він здатний не лише витримати ці емоційні вибухи, але й зрозуміти їх. І зазвичай такі бесіди породжували нову довіру до Бога. Після цього вони з новою свободою продовжували свій шлях разом з Ним. Текст, що подаємо нижче, описує перебіг розладу стосунків, а вслід за ним – примирення з Богом:
«І почув Мойсей, що народ плаче в родинах своїх, кожен при вході намету свого. І сильно запалав гнів Господній, і в очах Мойсеєвих то було зле. І сказав Мойсей до Господа: Нащо вчинив Ти зло своєму рабові, і чому я не знайшов милости в очах Твоїх, що Ти поклав тягара всього народу на мене? Чи я був вагітний усім тим народом, чи я його породив, що Ти кажеш мені: Неси його на лоні своїм, як мамка носить ссунця, до землі, яку Ти присягнув батькам його? Звідки мені взяти м’яса, щоб дати всьому цьому народові? Бо вони плачуть передо мною, говорячи: Дай же нам м’яса, і ми будемо їсти! Не подолаю я сам носити всього цього народа, бо він тяжчий за мене! А якщо Ти таке мені робиш, то краще забий мене, якщо я знайшов милість в очах Твоїх, щоб я не побачив нещастя свого!» (Чис. 11:10-15).
На цей спалах почуттів Господь не реагує доганами та закидами. Він розуміє Мойсея і приходить йому на допомогу. Він дає йому в підмогу сімдесят чоловіків, які будуть старшими в спільноті, наділяє їх духом і мудрістю. Вони мають підтримувати його та допомагати «носити всього цього народа» разом з ним. Тоді Він пообіцяв народові і забезпечення м’ясом.
Такий досвід Божої вірности супроводжував Мойсея все його життя. Саме тому незадовго до своєї смерти він, примирений з Богом, міг Йому заспівати: «Як буду я кликати Ймення Господнє, то славу віддайте ви нашому Богові! Він Скеля, а діло Його досконале, всі бо дороги Його справедливі, Бог вірний, і кривди немає в Ньому, справедливий і праведний Він» (Втор. 32:3-4).
[1] Ago Bürki: Bausteine (інформаційний бюлетень VBG), номер 8/2003.