Приналежність, що замикає

Щоб відповісти на ці запитання, необхідно ще раз визначити місце особистості в групі та місце групи поміж іншими групами. Очевидно, що нездоланна суперечність зоставатиметься доти, доки ми визначатимемо тільки права людини і забуватимемо про її обов’язки та відповідальність перед іншими людьми. Наразі ж у суспільстві домінує і підтримується певна форма егоїзму, що негативно відображається на потребах загалу.

Необхідно також знайти вирішення проблеми групи, що замикається сама на собі, та проблеми змагання між групами. Легко ідеалізувати власну групу та її цінності, і так само легко переносити моральну відповідальність з окремої людини на групу.

Може, нам необхідно переосмислити поняття групи так, щоб дати місце в групі на розвиток особистісної свідомості та внутрішньої свободи? Якщо кожен усередині групи ставатиме більш людяним та повним життя, то такою ставатиме вся група.

Історія цивілізації показує, як люди, що хотіли присвятити себе якимось релігійним, культурним чи соціальним ідеалам, об’єднувалися і створювали для цього структури, що підтримували та допомагали їм. Найчастіше такі маленькі групи людей, спільноти, об’єднані певною метою, народжувались у лоні великих релігій. Те саме намагаємося зробити й ми в «Лярші» та у «Вірі і Світлі», творячи маленькі, схожі на сім’ю, спільноти. Щось подібне пробували робити люди в західному світі в 60-і роки минулого століття.

Я хочу навести декілька прикладів здорового життя в групі, яка свідомо вибрала шлях відкритості, мужності, ризику. Такі групи живуть у дусі довіри – відкриті до невідомого майбутнього, готові до чесного пошуку правди.

У Франції я регулярно відвідую один жіночий монастир, де разом живуть двадцять три жінки – молоді й старші. Вони зібралися разом, щоб шукати Бога, віддати своє життя Богові і молитися за тих, хто страждає в цьому світі. Вони живуть дуже бідно і важко працюють, щоб заробити собі на життя. Розпорядок їх життя дуже чіткий і строгий, але вони щасливі. Вони багато сміються і співають. Я відчуваю в них свободу і відкритість розуму та серця, хоч це закритий монастир. Вони віднайшли затишок у любові та повазі одна до одної, але кожна з них переживає певний особистий брак безпеки. Бо ніколи не є легко шукати Бога, правдиво жити в спільноті, не ховаючись за внутрішніми стінами і приймаючи інших такими, які вони є, безперервно прощаючи.

Кілька років тому мене запросили відвідати групу «Люди Ісуса», яка жила в приміщенні колишнього готелю в бідному кварталі великого американського міста. Ця спільнота складалася з близько двох сотень чоловіків та жінок. Одягнені вони були просто і бідно. Між ними було кілька панків з пофарбованим волоссям. Щодня вони готували їжу і безкоштовно годували близько трьохсот убогих людей міста. Я усвідомлював, що багато хто з членів цієї спільноти пережив важкі часи – хтось був наркоманом, хтось вийшов з ув’язнення. Я запитав одного з провідників спільноти, які в них стосунки з церковною владою міста. Він відповів, що ніхто не хоче мати з ними жодних стосунків.

Ця група, яку хтось міг би назвати сектою, мені здалася гарною. Мене вразила їхня відкритість, їх бажання допомогти стільком чоловікам та жінкам стати людянішими. Ця спільнота функціонувала як група зі спільними ідеалами та метою, вони приймали непевність свого життя, як і непевність життя тих, кому вони хотіли допомогти. Спільнота перебувала в постійному русі. Люди приходили і відходили. Кожен день приносив свої труднощі, кожна людина, якій вони хотіли допомогти, несла їм свої труднощі. І мабуть, те протистояння, яке вони зустрічали, спонукало їх до відкритості та готовності до змін.

Ці дві групи людей – монастир у Франції та «Люди Ісуса» у Сполучених Штатах – можуть з першого погляду здатися закритими. Хоч вони такі різні: одна живе життям молитви, споглядання, пошуку Бога; друга – служить убогим, – та спільним для них є бажання дати своїм членам, що живуть у непевності, безпеку, необхідну для зросту в любові, співчутті, прийнятті та відкритості до інших.

Деякі спільноти мають здорову основу, але з часом замикаються на своїх традиціях, своєму багатстві, своїй елітарності. Звідки походить така поширена в групах спрага влади? Члени цих груп збираються, щоб себе взаємно возвеличити та утвердити, а не щоб діяти згідно зі своїм покликанням. Спільнота перетворюється в клуб, в якому люди займаються взаємовихвалянням. Замість того, щоб відкриватися до інших, вони замикаються самі на собі у своєму лукавстві та нещирості. Дух, який надихав їх у перші роки, вмирає.

Деколи буває необхідно, щоб спільнота трохи пожила закрито, особливо в перший час після заснування. Деякі спільноти «Ляршу» також мусили відокремлюватись від зовнішнього світу, приймаючи неповносправних людей – стривожених, розгублених і переляканих, з якими неможливо було нормально спілкуватися. Вони потребували присутності людей з твердою волею, які могли б забезпечити їм надійні межі, захистили їх самих від себе. Оскільки ці люди ніколи доти в своєму житті не зазнали ні поваги, ні довіри, вони були нездатні поважати себе чи інших, довіряти собі чи іншим. Тож ці спільноти потребували часу, щоб досягти зрілості, необхідної для стосунків із сусідами та зовнішнім світом.

Групи закритого типу можна знайти не тільки в релігійних та терапевтичних колах, але й у світі політики, військовому середовищі, міжнародних компаніях, лікарнях, школах – всюди, де люди разом працюють. У багатьох організаціях від працівника вимагають строгого дотримання певних норм і правил поведінки. Кожне успішне угруповання людей зі спільною метою має чітко окреслені принципи, визначену місію. Проте є небезпека, що це може перетворитися в ідеологію. Тоді свобода мислення, критична оцінка принципів життя спільноти не тільки не заохочується, але й пригнічується. Такі організації ідуть на все, щоб бути успішними, щоб здобути владу та втримати її. У таких колективах головне – послух, ефективність, єдність групи, а не зріст кожної людини у внутрішній свободі чи турбота про інших. Тих, які відходять від групи, вважають за зрадників, а людей, що повстають проти влади, – за бунтівників.

Секти є крайнім виявом груп закритого типу. Спочатку вони хочуть привабити, затягнути до себе людей самотніх, невпевнених, а потім дуже швидко під сильним тиском змушують їх відректися від особистої свободи, свідомості та замінити їх законами і переконаннями групи. Багато людей піддаються на це і тримаються за секту, боячись, що, покинувши її, зіткнуться із ще більшою самотністю, тривогою та розгубленістю.

І хоч наше суспільство боїться сект (а для цього є підстави, бо секти прагнуть маніпулювати свободою та свідомістю людини), водночас воно залишається сліпим до елементів сектантства, які є в інших групах та аспектах соціального життя. На деяких підприємствах працівники мусять жертвувати особистою свідомістю і внутрішньою свободою, щоб зберегти місце праці та заробіток. Ми всі мусимо чувати, щоб не підкоритися сліпо нормам, яких ми насправді не приймаємо. Абсолютний конформізм у групі рідко коли потрібний. Це радше ознака поганого здоров’я групи. Крім того, таке пригнічення особистої свободи та творчості перешкоджає доброму функціонуванню і навіть рентабельності групи, спільноти, підприємства, суспільства.

Попередній запис

Чи людям слабшим відведено місце поміж нас?

Наступний запис

Приналежність – місце зросту до зрілості та свободи