Один чернець, що проживав у Баварії в IX столітті, записав таку молитву: «Найбільше подиву гідної речі я навчився від людей. Не було ні неба вгорі, ні землі внизу, не було ні дерев, ні гір, не було нічого; ні сонце не світило, ні місяць не яснів, не було й прегарного моря, і коли довкола не було нічогісінько, – був один всемогутній Бог».
Порівняймо цей простий та глибокий текст із деякими уривками сучасних анонімів, що пишуть на цю тему: «Релігійне вчення про створення світу протиставляється науці… Сучасна наука цілковито заперечила легенду про чудесне створення світу з нічого… Для кожної безсторонньої людини та неупередженої очевидно, що матеріяльний світ є вічний і що всі зміни, які зазнає, не походять із Божої волі, але стаються за законами матеріяльного світу… Наочний доказ проти релігійного розуміння сотворіння матерії з нічого та про можливість її цілковитого винищення полягає в законі природному про незнищимість матерії та про рух». Таких і подібних тез можна знайти цілі книги.
Це, як бачимо, два зовсім протилежні погляди на світ та все, що в ньому. Вони стоять або ж їх ставлять людині вже на початку її життєвого шляху в більш чи менш виразній та свідомій формі: у сім’ї, у школі та поза нею. Головно перед молодою людиною виникає серйозна проблема – який шлях обрати, щоб знайти задовільну відповідь на основне питання людського життя та світу взагалі: звідки людина й для чого вона на світі? Від відповіді на це питання залежить, чи людина осягне звершення, а чи стане повсякчасним калікою в усіх ділянках свого життя. Інакше кажучи, це рівно ж проблема під назвою: наука і релігія, дух і матерія, віра і знання, Христос і Маркс. Сьогодні, крім різних менш чи більш оригінальних відхилень, є головна протилежність, яку визначають слова: Маркс чи Христос, благовість від святого євангеліста Івана чи «філософія» Леніна. У першому сказано: «Споконвіку було Слово, а Слово в Бога було, і Бог було Слово. Воно в Бога було споконвіку. Усе через Нього повстало, і ніщо, що повстало, не повстало без Нього». А з другого боку стоїть: «На початку була матерія, вона була на початку, і все постало з матерії через рух, і немає нічого, що не було б (тільки) матерією». Тому християнство та марксизм – це сьогодні дві діяметрально протилежні розв’язки основної проблеми людини та світу. Християнство опирається як на найвищий авторитет на Боже об’явлення та віру в Нього, а марксизм – матеріялізм – на природничі науки та знання людини. Тому можна ставити собі слушно питання: чи людські природничі науки можуть справді дати відповідь на проблему походження Всесвіту? На це матеріялізм відповідає ось як: природничі науки довели вічність світу, що є сам собі вистачальний і тому не потребує жодного Бога Творця. І з таким твердженням марксизм береться до виховання молодої людини. Тому ставимо собі наступне запитання: чи таке твердження справді має переконливу силу? Чи можуть звичайні людські природничі науки як слід пояснити причину існування всього? Щоб мати чіткі поняття та говорити зрозумілою мовою, необхідно дати собі відповідь на питання: що таке природничі науки, які їхні методи і засоби? Як досліджують це питання природничі науки та які можна з їхньою допомогою зробити висновки? Тому, перш ніж повірити на слово так званим наукам, треба насамперед, щоб кожний відповів собі на це питання.
Природничі науки займаються майже виключно певною кількістю прикмет матерії та природних її процесів, і їх повторності в часі такого, наприклад, явища: при однаковій температурі тиск газів чи пари збільшується, якщо зменшується маса даної матерії, і навпаки; або якщо температура знижується до нуля, то вода замерзає. На основі спостереженої регулярності таких явищ природні науки винаходять природні закони матерії, цебто стверджують певний зв’язок між існуючими ознаками матерії та певними фізичними процесами. На підставі таких природних законів наука спромагається передбачити певні природні процеси і явища, отже, і використати природні сили матерії в технічному вжитку для послуг людині. Природничі науки займаються цими ознаками та процесами тільки у зовнішньому світі, який можна спостерегти змислами, та у світі внутрішньому, що його до снаги пізнати завдяки особистому спостереженню. Отож, ці природничі науки можуть пояснити багато ознак та явищ світу матеріяльного та духовного за допомогою інших ознак і процесів такого ж світу, пізнаваного розумом. Однак природничі науки не можуть пояснити явищ, які важко чи неможливо підтвердити експериментами. Власне до таких належить справа першої причини світу і Всесвіту. Природничі науки можуть підтвердити, що одне явище матеріяльне походить чи залежить від іншого, але природничі науки не спроможні, бо не здатні ствердити своїми засобами, чи світ залежний від якоїсь першої причини, що є понад світом та сама в собі вистачальна і ні від нікого і ні від чого іншого незалежна, як твердить віра та Боже об’явлення. Природничі науки ніяк не можуть судити про правильність чи неправильність віри і релігії, бо це перевищення їхньої спроможності. Тому твердження, що наука заперечила релігійну легенду про чудесне створення світу з нічого, є звичайною фальшивкою та твердженням ненауковим, супротивним засадам, методам будь-якої науки та природничих наук зокрема. Це вже не наука, а якась псевдофілософія, що виникла отак тільки з повітря чи зародилася у фантазії людей без жодного зв’язку з життям та з явищами світу.
Також і техніка, що базується на природничих науках, не може розв’язати тієї релігійної проблеми про походження світу. Ніхто не заперечує, що штучні супутники землі та космічні ракети є гарним здобутком природничих наук і модерної техніки. Але намагатися, щоб цими супутниками протиставитися вірі, – це звичайна наївність. Атеїсти роблять висновок, що Бог не існує в небі, бо їхні ракети вже ніби досягли «небесних» просторів. Такі твердження мали б якусь підставу тільки тоді, якщо б обчислення, на основі яких були споруджені «місяцеходи», мали свою основу виключно в матеріялістичному погляді на світ. Однак ці підрахунки атеїстів не мають нічого спільного з так званим діялектичним матеріялізмом, бо спираються виключно на здобутки природничих наук. Між віруючими, навпаки, немає нікого такого нерозумного, що твердив би, що ці здобутки науки є недоступні для атеїстів. Коли ж атеїсти приписують віруючим такі повір’я, як, наприклад, те, що Бог не дозволяє проникання в так звані небесні простори, з того, що вони злетіли, атеїсти виводять безсильність або не існування Бога, то такі висновки не заслуговують на жодну увагу не те, що між здорово думаючими людьми, але навіть і в домах божевілля.
Тому питання про Бога та першу причину всього буття і світу не належить до питань, якими можуть займатися природничі науки чи, що більше, техніка, хай вона оперує сьогодні й космічними ракетами. Тому всякі твердження науки, що не мають зв’язку з Божим проводом та об’явленням, приречені на невдачу та більш чи менш відірване від дійсности фантазування. Що більше, навіть якби світ чи щось у світі, як, наприклад, матерія, були самі причиною свого існування, як твердять атеїсти-матеріялісти, то природничі науки не були б здатні в жодних обставинах прийняти це за правду та підтвердити своїми засобами. Для таких питань та проблем є компетентний інший вид думки, що виходить поза світ спостережуваний думками, цебто поза світ фізичний, – метафізичний. Для цього виду пізнання думки більша чи менша кількість природничих знань не відіграє вирішальної ролі, а вже ніяк не має впливу великий технічний прогрес різних машин, не має значення, чи людина підлетіла на сто метрів вгору, чи на один і більше мільйонів кілометрів. Та про це згодом. Сьогодні досить ствердити один факт та правду: природничі науки, чи наука взагалі, як її розуміють матеріялісти, не здатні розв’язати проблему – чи віра в Бога на чомусь основана, чи ні. В цьому є компетентна тільки наука понадчуттєва та позатехнічна. Наука займається суто явищами світу та може підтвердити завдяки досвіду залежність одних явищ від інших, виводячи з цього так звані природні закони діяння матерії. Але звідки сама матерія з усіма її ознаками та явищами – це не справа «науки». І тому погану послугу робить науці кожний матеріяліст та атеїст, що все пояснює науково, навіть якщо такі висновки безпідставні. Бо атеїзм та матеріялізм – це не екстракт науки, але більш чи менш фантастична філософія, яка висить між світом матерії та світом духу, світом Божим. Тому, вступаючи в життя чи крокуючи ним, сьогоднішня людина має знати й розмежовувати компетенції науки і віри, щоб не блукати за блудними світилами різних «ізмів».