3
Луки 10:25-38
Один учитель закону, спокушаючи Господа, запитав Його: «Що я повинен робити, щоб успадкувати життя вічне?» Ісус відповів запитанням на запитання: «Що написано в законі?» А той сказав: «Полюби Господа Бога твого всім серцем і всією душею і ближнього твого, як самого себе».
«Тож ти все знаєш, – відповів йому Ісус, – роби так і житимеш». Тоді законник запитав, хто є його ближнім. У відповідь Христос розповів притчу: «Один чоловік ішов з Єрусалиму до Єрихону, і попався розбійникам, що обдерли його, і завдали йому рани, та й утекли, покинувши ледве живого його. Проходив випадком тією дорогою священик один, побачив його, – і проминув. Так само й Левит надійшов на те місце, поглянув, – і теж проминув. Проходив же там якийсь самарянин, та й натрапив на нього, і, побачивши, змилосердився. І він підійшов, і обв’язав йому рани, наливши оливи й вина. Потому його посадив на худобину власну, і приставив його до гостиниці, та й клопотався про нього. А другого дня, від’їжджаючи, вийняв він два динарії, та й дав їх господареві й проказав: Опікуйся ним, а як більше що витратиш, – заплачу тобі, як вернуся». «Котрий же з цих трьох – на думку твою – був ближній тому, хто попався розбійникам?» – запитав Ісус вчителя закону, закінчуючи приповідку. Той відповів: «Той, хто виявив йому свою ласку». Тоді Ісус сказав учителеві закону: «Іди, – і ти роби те саме».
4
Луки 15:8-32
Фарисеї та книжники дорікали Ісусові в тому, що Він приймає грішників та митників. Тоді, щоб показати, як сильно Господь любить тих, хто розкаюється перед Ним, Христос розповів їм приповідку.
«У чоловіка одного було два сини. І молодший із них сказав батькові: Дай мені, батьку, належну частину маєтку! І той поділив поміж ними маєток. А по небагатьох днях зібрав син молодший усе, та й подавсь до далекого краю, і розтратив маєток свій там, живучи марнотратно. А як він усе прожив, настав голод великий у тім краї, – і він став бідувати. І пішов він тоді і пристав до одного з мешканців тієї землі, а той вислав його на поля свої пасти свиней. І бажав він наповнити шлунка свого хоч стручками, що їли їх свині, та ніхто не давав їх йому. Тоді він спам’ятався й сказав: Скільки в батька мого наймитів мають хліба аж надмір, а я отут з голоду гину! Підведуся, і піду я до батька свого, та й скажу йому: Прогрішився я, отче, проти неба та супроти тебе… Недостойний я вже зватись сином твоїм; прийми ж мене, як одного з своїх наймитів… І, вставши, пішов він до батька свого. А коли він далеко ще був, його батько вгледів його, – і переповнився жалем: і побіг він, і кинувсь на шию йому, і зачав цілувати його! І озвався до нього той син: Прогрішився я, отче, проти неба та супроти тебе, і недостойний вже зватися сином твоїм… А батько рабам своїм каже: Принесіть негайно одежу найкращу, і його зодягніть, і персня подайте на руку йому, а сандалі на ноги. Приведіть теля відгодоване та заколіть, – будемо їсти й радіти, бо цей син мій був мертвий – і ожив, був пропав – і знайшовся! І почали веселитись вони. А син старший його був на полі. І коли він ішов й наближався до дому, почув музики та танці. І покликав одного зо слуг, та й спитав: Що це таке? А той каже йому: То вернувся твій брат, і твій батько звелів заколоти теля відгодоване, – бо ж здоровим його він прийняв. І розгнівався той, і ввійти не хотів. Тоді вийшов батько його й став просити його. А той відповів і до батька сказав: Ото, стільки років служу я тобі, і ніколи наказу твого не порушив, – ти ж ніколи мені й козеняти не дав, щоб із приятелями своїми потішився я… Коли ж син твій вернувся оцей, що проїв твій маєток із блудницями, ти для нього звелів заколоти теля відгодоване… І сказав він йому: Ти завжди зо мною, дитино, і все моє – то твоє! Веселитись та тішитись треба було, бо цей брат твій був мертвий – і ожив, був пропав – і знайшовся!»
З якою ж радістю Отець Небесний пригортає всякого грішника, котрий приходить до Нього в час каяття! Так і ми повинні радіти, коли грішники каються, а не дорікати Господу, що Він усіх приймає до Себе.
