7
Луки 20:9-16; Матвія 20:1-16
Юдеї були вибраним Богом народом, до яких Господь послав Месію. Та оскільки вони не визнали Ісуса Христа Спасителем, то спасіння відкрилося не лише їм, але й усім іншим народам землі. На жаль, народ Божий, юдеї, заслужили тільки гнів від Господа, бо не захотіли визнати Ісуса Христа обіцяним Богом Месією.
Для таких самовпевнених і пихатих представників юдейського народу Ісус і розповів наступну притчу: «Один чоловік насадив виноградника, і віддав його винарям, та й відбув на час довший. А певного часу послав він раба до своїх винарів, щоб дали йому частку з плодів виноградника. Та побили його винарі, і відіслали ні з чим. І знову послав він до них раба іншого, а вони й того збили й зневажили, – та й відіслали ні з чим. І послав він ще третього, а вони й того зранили й вигнали. Сказав тоді пан виноградника: Що маю робити? Пошлю свого сина улюбленого, – може його посоромляться… Винарі ж, як його вгледіли, міркували собі та казали: Це спадкоємець; ходімо, замордуймо його, щоб спадщина наша була. І вони його вивели за виноградника, та й убили… Що ж зробить їм пан виноградника? Він прийде та й вигубить цих винарів, виноградника ж іншим віддасть. Слухачі ж повіли: Нехай цього не станеться!»
Фарисеї зрозуміли, що ця притча саме про них. І що ж вони зробили? Чи покаялися перед Господом, визнаючи в Ісусі Месію? Зовсім ні. Почувши ці слова, вони закипіли ненавистю й злістю до Месії й хотіли Його вбити… як і було відкрито про них у притчі.
Іншого разу Ісус розповів притчу про те, що для Господа всі однаково любі – як ті, що служили Йому від свого дитинства, так і ті, які встигли покаятися перед самісінькою своєю смертю. І ті, й інші будуть з Ісусом у Царстві Небесному. І ніхто з нас не повинен дорікати Господу, що Він однаково приймає кожного Свого слугу. «Царство Небесне подібне одному господареві, що вдосвіта вийшов згодити робітників у свій виноградник. Згодившись ж він із робітниками по динарію за день, послав їх до свого виноградника. А вийшовши коло години десь третьої, побачив він інших, що стояли без праці на ринку, та й каже до них: Ідіть і ви до мого виноградника, і що буде належати, дам вам. Вони ж відійшли. І вийшов він знов о годині десь шостій й дев’ятій, і те саме зробив. А вийшовши коло години одинадцятої, знайшов інших, що стояли без праці, та й каже до них: Чого тут стоїте цілий день безробітні? Вони кажуть до нього: Бо ніхто не найняв нас. Відказує їм: Ідіть і ви в виноградник. Коли ж вечір настав, то говорить тоді до свого управителя пан виноградника: Поклич робітників, і дай їм заплату, почавши з останніх до перших. І прийшли ті, що з години одинадцятої, і взяли по динарію. Коли ж прийшли перші, то думали, що вони візьмуть більше. Та й вони по динару взяли. А взявши, вони почали нарікати на господаря, кажучи: Ці останні годину одну працювали, а ти прирівняв їх до нас, що витерпіли тягар дня та спекоту… А він відповів і сказав до одного із них: Не кривджу я, друже, тебе, – хіба не за динарія згодився зо мною? Візьми ти своє та й іди. Але я хочу дати й цьому ось останньому, як і тобі. Чи ж не вільно мені зо своїм, що я хочу, зробити? Хіба око твоє заздре від того, що я добрий? Отак будуть останні першими, а перші – останніми!»
8
Матвія 22:1-14; 24:35-39,43-51; 25:1-14
Фарисеї все шукали можливості схопити Ісуса, бо Він дедалі більше говорив про них, як про тих, які відмовилися прийняти Месію, тому Бог тепер спасає язичників. Це дуже обурювало фарисеїв та інших самоправедних євреїв.
«Царство Небесне подібне одному цареві, що весілля справляв був для сина свого. І послав він своїх рабів покликати тих, хто був на весілля запрошений, – та ті не хотіли прийти. Знову послав він інших рабів, наказуючи: Скажіть запрошеним: Ось я приготував обід свій, закололи бики й відгодоване, – і все готове. Ідіть на весілля! Та вони злегковажили та порозходились, – той на поле своє, а той на свій торг. А останні, похапавши рабів його, знущалися, та й повбивали їх. І розгнівався цар, і послав своє військо, – і вигубив тих убійників, а їхнє місто спалив. Тоді каже рабам своїм: Весілля готове, але недостойні були ті покликані. Тож підіть на роздоріжжя, і кого тільки спіткаєте, – кличте їх на весілля. І вийшовши раби ті на роздоріжжя, зібрали всіх, кого тільки спіткали, – злих і добрих. І весільна кімната гістьми переповнилась. Як прийшов же той цар на гостей подивитись, побачив там чоловіка, в одежу весільну не вбраного, та й каже йому: Як ти, друже, ввійшов сюди, не маючи одежі весільної? Той же мовчав. Тоді цар сказав своїм слугам: Зв’яжіть йому ноги та руки, та й киньте до зовнішньої темряви, – буде плач там і скрегіт зубів… Бо багато покликаних, – та вибраних мало».
Ще одну притчу Ісус сказав для тих, які чекатимуть Його другого приходу, коли Він повернеться, щоб забрати з землі вірних Своїх дітей. Ця притча побудована на певному єврейському весільному звичаї: наречена повинна була запалити світильник, очікуючи свого нареченого, аж допоки він не прийде і вони разом не зайдуть до бенкетної зали, де було приготовано святковий стіл та чекали гості.
«Тоді Царство Небесне буде подібне до десяти дів, що взяли каганці свої, та й пішли зустрічати молодого. П’ять же з них нерозумні були, а п’ять мудрі. Нерозумні ж, узявши каганці, не взяли із собою оливи. А мудрі набрали оливи з посудинки разом із своїми каганцями. А коли забаривсь молодий, то всі задрімали й поснули. А опівночі крик залунав: Ось молодий, – виходьте назустріч! Схопились тоді всі ті діви, і каганці свої наготували. Нерозумні ж сказали до мудрих: Дайте нам із своєї оливи, бо наші каганці ось гаснуть. Мудрі ж відповіли та сказали: Щоб, бува, нам і вам не забракло, краще вдайтеся до продавців, і купіть собі. І як вони купувати пішли, то прибув молодий; і готові ввійшли на весілля з ним, – і замкнені двері були. А потім прийшла й решта дів і казала: Пане, пане, – відчини нам! Він же в відповідь їм проказав: По-правді кажу вам, – не знаю я вас! Тож пильнуйте, бо не знаєте ні дня, ні години, коли прийде Син Людський!»
Діти, треба кожного дня жити так, щоб Христос, коли вдруге повернеться за Своїми дітьми на цю землю, міг забрати вас до Себе на небеса. А це може статися будь-якої миті, коли – про це знає лише Господь. «Небо й земля минуть, але не минуться слова Мої! – сказав Ісус. – А про день той й годину не знає ніхто: ані Анголи небесні, ані Син, лише Сам Отець. Як було за днів Ноєвих, так буде і прихід Сина Людського. Бо так само, як за днів до потопу всі їли й пили, женилися й заміж виходили, аж до дня, коли Ной увійшов до ковчегу, і не знали, аж поки потоп не прийшов та й усіх не забрав, так буде і прихід Сина Людського. Будуть двоє на полі тоді, один візьметься, а другий полишиться. Дві будуть молоти на жорнах, одна візьметься, а друга полишиться. Тож пильнуйте, бо не знаєте, котрого дня прийде Господь ваш».
Ще одну притчу Христос сказав про Своє друге пришестя. «Знайте ж це, що коли б знав господар, о котрій сторожі прийде злодій, то він пильнував би, і підкопати свого дому не дав би. Тому будьте готові й ви, бо прийде Син Людський тієї години, коли ви не думаєте! Хто ж вірний і мудрий раб, якого пан поставив над своїми челядниками давати своєчасно поживу для них? Блаженний той раб, що пан його прийде та знайде, що робить він так! По-правді кажу вам, що над цілим маєтком своїм він поставить його. А як той злий ра6 скаже у серці своїм: Забариться пан мій прийти, і зачне бити товаришів своїх, а їсти та пити з п’яницями, то пан того раба прийде дня, якого він не сподівається, і о годині, якої не знає. І він пополовині розітне його, і визначить долю йому з лицемірами, буде плач там і скрегіт зубів!»