ПРИЧИНИ СПОКУС

Як ми бачили вище, сам Бог спокушає нас у деякій мірі, щоб випробувати вірність і любов до Нього. Кажемо: «в деякій мірі», бо ж, кінець-кінцем, від Бога походять ті створіння і схильності, які не раз доводять до злого. Але, з іншої сторони, ми не можемо казати, що сам Бог є причиною спокус. Він може безпосередньо або посередньо, через людей випробовувати різними терпіннями, хрестами й нещастями, але Він не може бути причиною такого випробовування, яке призначене тільки для того, щоб вести нас до гріха. Коли б Бог був причиною наших спокус, то Він сам суперечив би Собі. Бо, з однієї сторони, Він вимагає від нас, щоб ми любили Його, служили Йому і виконували Його заповіді, а з другого – Він сам намагався б тягнути нас до гріха, себто сам вів би нас до того, щоб ми не любили Його аж так сильно, як Він вимагає, щоб ми не були аж такі вірні в зберіганні Його заповідей, та щоб ми не були ревні в служінні Йому. Бог є безконечно мудрий, і Він не може суперечити Сам Собі. Але Він є і безконечно святий, бо бридиться різним гріхом. Тому Бог не може вести нас до гріха. Св. Апостол Яків пише: «Випробовуваний, хай не каже ніхто: Я від Бога спокушуваний. Бо Бог злом не спокушується, і нікого Він Сам не спокушує. Але кожен спокушується, як надиться й зводиться пожадливістю власною» (1:13-14). Отож, Бог, напевно, нікого не спокушає гріхом, але Він може допустити це для випробовування. Він часто допускає, щоб інші істоти спокутували нас. Різні є причини спокус.

1) Першою причиною спокус можна назвати нашу зіпсовану природу. Людську природу в особі Адама і Єви Бог наділив великими дарами – природними і надприродними. Їхній розум був високоосвічений і швидкий, воля не була ослаблена почуттєвими пожаданнями, й тому, як каже св. Августин, їм так важко було допуститися до гріха, як нам тепер важко чинити добро. Всі ті й інші дари та прикмети тіла й духа дав Бог в Адамі й Єві всьому людству. Однак через первородний гріх наші прародичі втратили ті найкращі Божі дари, втратили їх для себе і для всієї людської природи. Отруєний корінь людства в Адамі й Єві отруїв також і всіх їхніх потомків. Первородний гріх притемнив розум людини, ослабив її волю і зробив її схильною до злого та позбавив освячувальної Божої ласки. Відтоді, це, як каже ап. Павло, «тіло бажає противного духові» (Гал. 5:17). З того часу, особливо ж, «пожадливість тілесна, і пожадливість очам, і пиха життєва» (1Ів. 2:16). Похоті самі по собі є добрими, бо вони природні. Часто причиною спокус є вони не так самі від себе, як радше через те, що на них сильно можуть впливати інші чинники, про які зараз буде мова. Похоті – мов молоді коники. Вони буйні і сильні, але можуть бути й дуже корисні. Та коли не втримати їх на вуздечці, тоді вони можуть легко понести нас із собою до провалля.

2) Другою причиною спокус є злий дух, диявол. Св. Письмо називає його «зводителем», «спокусником» (Мт. 4:3). Св. Петро каже, що «диявол ходить, ричучи, як лев, що шукає пожерти кого» (1Пет. 5:8). Приводити людей до гріха, отже, до бунту проти Бога, – це його мистецтво, приємність, вершина усієї життєвої діяльності. До того збуджує ненависть до Бога і заздрість щодо людей. «Диявол нічого не може вдіяти проти Бога, – каже св. Василій Великий – і тому всю свою ненависть він звертає проти Божої подоби, людей». А св. Тома з Аквіну додає, що «заздрість щодо людей, які мають зайняти місця ангелів, що впали в небі, більше мучить їх, ніж пекельний погонь». З того зрозуміємо його запеклість і впертість його спокус, якими він на нас нападає.

3) Третьою причиною спокус є згубний вплив світу. Під словом «світ» розуміємо погляди, теорії і приклади людей, які, скинувши з себе пута Божих заповідей, живуть так, як диктують їхні похоті. Вони виробили собі нові поняття про те, що є добре, а що зле, що чесне, а що – нечесне. Такі погляди поширюють у розмовах, книжках і фільмах та вводять у життя при різних нагодах. Тільки Бог і сповідники знають, як багато душ блідне, в’яне, а то й зовсім гине від спокус, які, мов атомна радіація, блискавично поширюються в друкованих часописах, журналах, книжках і фільмах, від небезпечних знайомств і приятелювань тощо.

4) Ще однією і також дуже небезпечною причиною спокус бувають і давні гріхи, особливо аморальні. Вони не раз, мов наркотична отрута, мають вплив на ціле подальше життя людини. Вони зранили і волю, і почуття в найбільш делікатних місцях. Подірявлена посуда залишається вже назавжди пошкодженою, хоч вона і полатана. Так і з душею. Давніші гріхи зробили її слабкою і менш стійкою, а злий дух це хитро використовує й інколи, а то й дуже часто, пригадує їх. Через те в нашій уяві витворюються дуже живі спогади про грішне минуле, а весь організм аж палає наново розбудженою похіттю, яка, якщо не опам’ятаємося вчасно, легко може довести до нових подібних занепадів.

5) Нарешті, мусимо сказати й те, що часто і природні причини можуть викликати в нас спокуси. Дехто по своїх батьках чи прабатьках, навіть у далекому поколінні, успадкував більшу схильність до якогось гріха. Інші ж можуть мати сильні спокуси через те, що не вміють дотримуватися природної гігієни, особливо в статевих частинах тіла. Такі люди потребують допомоги лікаря, або доброї поради людей, щоб по можливості зовсім, або хоч частково, зарадити сексуальним подразненням, які випливають із фізичних недосконалостей і можуть довести до гріхів.

Як бачимо, є багато різних причин, що спокушають до гріха. Більшість є поза контролем. Все ж таки треба знати й про це і пам’ятати: з якої б причини і звідки не походили спокуси, вони завжди є тільки спокусами, випробовуванням, а не гріхом. Можуть бути тисячі різних причин спокус, які можуть занапащувати нас щодня. Ми можемо цілі горіти розпаленими похотями, можемо душею і тілом поринати в море спокус, але ми все ж таки не матимемо найменшого гріха так довго, як довго не піддались спокусі свідомо й добровільно.

Попередній запис

ЩО ТАКЕ СПОКУСА?

Наступний запис

ДОБРОВІЛЬНІ СПОКУСИ