ЩО ТАКЕ СПОКУСА?

Дуже помиляються душі, які думають, що спокуса, – це щось погане, що це вже й гріх. Таке поняття про спокусу є абсолютно неправильним. Адже ж не може бути нашим гріхом те, що хтось намовляє, отже, спокушає нас, наприклад, іти красти. Гріх був би тільки тоді, коли б ми пішли за тією намовою і справді крали.

Дуже помиляються також ті, які думають, що мати спокуси – це ганьба і впокорення. Фальшивість такої думки бачимо хоча б тільки з того, що й найбільші Святі мали спокуси, мав їх і сам Богочоловік, Ісус Христос. Не може бути пониженням і ганьбою те, що є загальнолюдським і природним.

Ще більше помиляються ті, які, маючи неправильні поняття про спокуси, переконані, що вони не сміють приступити до св. Причастя, якщо перед тим мали якісь спокуси.

Все це не тільки неправильні, але й небезпечні та шкідливі поняття про спокуси.

Бо що ж таке спокуса?

Слово «спокуса» в українській мові походить від церковнослов’янського «іскушати», «іскушеніє», що означає випробовувати.

Спокуса випробовує людину так, як випробовуються метали, машини. Наприклад, якийсь метал подібний до золота. Він може бути правдивим золотом, або тільки виглядати, як золото. І знавець опускає його у відповідні кислоти, «випробовує», і тільки після такої проби він може з певністю сказати, золото це чи ні. Парову машину не використовують, доки не випробують її на фабриці, чи вона витримає визначений на неї тиск. Подібно випробовують радіо, авто, будь-яку машину; так і господиня випробовує, «пробує» кожну страву, щоб знати, чи вона добре зварена, щоб не засоромитися.

Подібною пробою для душі і є спокуса. В ній має виявитися вірність Богові та ступінь нашої любові щодо Бога.

«Бог ваш, випробовує вас, – каже св. Письмо, – щоб пізнати, чи ви любите Господа, Бога вашого, усім своїм серцем і всією своєю душею» (Втор. 13:4). Хтось може здаватися назовні дуже праведним і сильним, і сам може так думати про себе. Але чи він є правдивим золотом, справді праведним перед Богом і сильним у чесності – це з певністю покаже щойно випробовування спокуси. Душа, яка правдиво любить Бога, витримує пробу. Вона мов правдиве золото, не зблідне й не потріскає під дією спокуси, а, навпаки, залишиться сильною, ще сильнішою, ніж була перед спокусою. Душа ж, яка тільки здавалась праведною і сильною, не витримає того випробовування й покаже, що була насправді такою, якою здавалася на перший погляд.

Ось це і є перше й найбільше фундаментальне значення спокуси. Спокуса, насамперед, – це тренування, в яких людина має показати, хто і яка вона є.

Друге і більше загальне поняття спокуси – це напад на чесноту або намовлення до гріха (св. Тома з Аквіну).

Це намова до зла або страх перед невигодою чи терпінням, яке виникнуло б у випадку спротиву спокусі; це примана якогось добра чи приємності, які можна осягнути через потоптання Божих заповідей.

Така спокуса може бути зовнішня, якщо вона проходить через почуття, такі, як слух, зір, смак, нюх, дотик, це може бути і, наприклад, читання, оглядання, слухання чогось неприємного, можуть це бути дотики, що викликають чуттєві подразнення і т. ін.

Спокусу називаємо внутрішньою, якщо в нашій голові постають грішні думки, уяви, бажання, або коли без жодної вини народжуються почуття. Отож, спокуса діє на почуття нашого тіла, насамперед на зір, слух і дотик, або на сили душі, тобто на пам’ять, розум і волю.

З цього бачимо, що можуть бути різні види спокус. Одні постають у розумі і волі, як наприклад, спокуси гордості, зарозумілості, критики, обмови, спокуси цікавості, духовного лінивства, спокуси до самоволі й незалежності, як також і безбожні думки, сумніви, богохульні або погані уяви і т. п. Інші ж спокуси полягають у схильностях нашого тіла, наприклад, спокуси до надмірності в їжі і напоях, або ще більше – спокуси тіла, які доводять нас до шукання вигоди, розкоші й достатку і головне тягнуть нас до вживання заборонених тілесних принад.

Але якими не були б ті спокуси, вони завжди є випробовуванням, яке дає Господь Бог. Як спокуса є випробовуванням і тільки випробовуванням, то вже з того одного виходить, що вона сама по собі не може бути гріхом. І про це ми повинні завжди пам’ятати як під час спокус, так і після них, щоб не зблудити в поняттях про спокусу та не мучити себе душевно різними сумнівами і побоюваннями.

Попередній запис

НАШ ПОДВІЙНИЙ ЗАКОН

Наступний запис

ПРИЧИНИ СПОКУС