Тут мова піде про хибне мислення тих, які вважають, що завжди можна знайти «провіденційне» обґрунтування будь-якого колективного чи індивідуального досвіду.
З огляду на позитивні наслідки майже кожної неприємної події деякі християни вважають за потрібне шукати причини, через які Бог допустив той чи той випадок в їхньому житті. Особливо якщо чують від інших вірних такі слова: «Добре пошукай і знайдеш причину, через яку Бог послав тобі таке випробування. Проси Святого Духа, щоб допоміг тобі наново відчитати життя, і побачиш, що Бог справді все використовує задля добра Своїх дітей».
Раніше ми вже казали, що іноді людина справді, – після того як мине більше чи менше часу, – отримує незвичайний подарунок, який Бог приготував їй, коли посилав надто важке, на перший погляд, випробування.
У книжці «Parce que c’est vrai!»[1] («Тому що це правда!») Мадо Морен[2] звіряється перед читачами в тому, що самогубство сина, Патріка Девера, яке було для неї великим потрясінням, остаточно скерувало її розум і серце до духовного життя. Важко, однак, уявити собі, що вона могла б зробити на цю тему доповідь, під час якої сказала б іншим матерям: «Якщо одного дня трапиться таке нещастя, що хтось із ваших дітей учинить самогубство, то можете бути певні, що колись поблагословите Господа за те, що допустив таке у вашому житті». Мадо, зрештою, запевнила мене, що ніколи не сказала б такого публічно! Не сумніваюся! Хоча я віднайшов у власному житті провіденційну вартість, яку внесло до нього конкретне випробування, однак усе одно не можу собі дозволити казати іншим: «Ви теж пізнаєте колись плоди випробування, яке нині намагаєтеся подолати».
Надзвичайно важливі вказівки дає нам апостол Яків: «Майте, брати мої, повну радість, коли впадаєте в усілякі випробовування, знаючи, що досвідчення вашої віри дає терпеливість. А терпеливість нехай має чин досконалий, щоб ви досконалі та бездоганні були, і недостачі ні в чому не мали» (Як. 1:2-4). Отож, приймаючи випробування, які випадають на нашу долю, ми зростаємо у вірі, надії й любові! А це вже дуже багато!
Найчастіше, однак, Божа логіка стає доступною людині щойно тоді, коли вона потрапляє на небо. Але людина не має звинувачувати себе за те, що не зуміла зрозуміти її раніше, під час свого паломництва земною «юдоллю сліз».
Гегелівська філософія історії
Те, як Гегель[3] описує перебіг подій, може на перший погляд видатися доволі близьким до християнської концепції Провидіння. На думку німецького філософа, «спритність» Божого Розуму, яка проявляється у світі, полягає у використанні найнижчих почуттів великих людей для реалізації Божих намірів. Наприклад, завдяки політичним амбіціям Олександра Македонського[4] грецька культура поширилася на весь Середземноморський басейн.
На відміну від християн, які не вагаються давати моральну оцінку сучасному їм політичному або суспільному життю, Гегель уважав, що не слід бунтувати проти того, що діється у світі. «Філософія має виробити в нас думку, що реальний світ є таким, яким і має бути»[5]. Відомо також, що Гегель різко критикував позицію романтиків, які здіймали лемент з приводу трагічних подій історії.
Крім того, Гегель дуже негативно оцінював дух покори, який був притаманний християнам і спонукав їх вірити в незбагненні присуди Божого Провидіння.
Така «стриманість у сфері мислення», як твердить філософ, – це найсумніша з чеснот. Те, у що християни лише вірять, філософи намагаються зрозуміти.
Філософські «знання» можуть і навіть мусять показати, що великі події історії були конче потрібні для того, аби люди усвідомили існування загального розуму й здобули більшу свободу.
«З аналізу подій загальної історії випливає й мусить випливати, що все відбувалося в ній раціональним чином»[6].
Отож, філософська концепція Гегеля містить дві думки, що суперечать християнській вірі в Провидіння:
Віра в Провидіння не полягає в тому, щоб усе приймати й не давати жодних моральних оцінок подіям, свідками (або жертвами!) яких ми є. А надто не полягає вона в тому, аби за всяку ціну розгадати плани Провидіння. Можемо часто повторювати Богові: «Я зовсім не розумію, чому Ти, Господи, погодився на те, щоб ця лавина черепиці посипалася на мою голову! Але довіряю Тобі! Ти найліпше знаєш, чого мені найбільше треба!»
[1] Mado Maurin, Parce que c’est vrai!, Paris 1993.
[2] Мадо Морен (1915-2013) – французька акторка театру й кіно. – Прим. пер.
[3] Ґеорґ Вільгельм Фрідріх Гегель (1770-1831) – німецький філософ, який створив систематичну теорію діалектики. – Прим, пер.
[4] Олександр Македонський (356 до н. е. – 323 до н. е.) – дев’ятнадцятий цар Македонії, геніяльний полководець, видатний адміністратор і політик, засновник великої держави, що охоплювала Македонію, Грецію, завойовану Перську імперію та Єгипет. – Прим. пер.
[5] G. W. F. Hegel, Vorlesungen über die Geschichte der Philosophie, Berlin 1848.
[6] G. W. F. Hegel, La raison dans l’histoire. Introduction à la philosophie de l’histoire, Paris 1965, c. 49-50.