Можемо також і для себе бути великим благословенням, промовляючи слова, які справді підбадьорюють, підтримують, буквально підносять на своїх звукових хвилях життя. Ми можемо творити родинну мову любови. Кожна дитина має право на те, щоб упродовж свого життя пам’ятати слова благословення, які щодня промовляли мати й батько. Слова з Послання до євреїв неабияк спонукають до цього: «І уважаймо один за одним для заохоти до любови й до добрих учинків… заохочуймося» (Євр. 10:24-25).
Сьогодні ми всі дуже потребуємо слів підбадьорення й заохочення. Треба спонукати одне одного не до гніву, розчарування, знеохочення, розпачу, а до любови. У нас є всі можливості, щоб пробуджувати в інших надію, благословляти їх, заохочувати, показуючи особистий приклад. Та зможемо робити це лише тоді, коли любов і надія стане змістом нашого власного життя. Коли наше серце наповниться Божим добром, тоді почнемо ділитися ним з іншими.
Я так сильно хотіла б, щоб мої найближчі – та й не лише вони – запам’ятали тільки добрі та мудрі слова, які звучали з моїх уст. Щоб вони несли правду, поєднану з благодаттю, бо сама лиш правда може зранити. У Євангелії від св. Івана читаємо, що в Ісусі істина завжди поєднується з благодаттю. Правда і благодать дарують життя!
БЛАГОСЛОВИТИ СЛОВАМИ
Спілкуючись із дітьми, треба дотримуватися дуже простих правил: чути, що вони кажуть нам, і відчувати, що вони відчувають у той момент. А ще слід промовляти лише ті слова, за які пізніше не будемо шкодувати. Я вірю, що, за Словом Божим, нас, матерів, також покликано виголошувати нашим дітям слова життя, а не прокляття й нарікань. Промовляти слова благословення – це справжній виклик і Боже доручення й для татів. Як стверджує Біблія, це їхнє головне покликання. Але що, наприклад, робити матері, яка сама виховує дітей, а їхній батько не має жодного уявлення про те, чого вони насправді потребують від нього?
У Божому Слові читаємо, що в такій ситуації порожнечу, яка виникла внаслідок відсутности батька, повинна заповнити церковна громада, спільнота вірних, яка має подбати про вдів і сиріт. І не лише про тих, батько яких помер, але й про тих, яких просто покинув.
У цьому місці хочу навести розповідь однієї відважної матері, що сама виховує своїх дітей:
«Я – мама, якій довелося самій виховувати своїх дітей. Мене теж виховала самотня матір. І моя мама також виросла без батька, який загинув на війні. Це такий сумний вступ. Однак хочу написати про щось добре, що стало для мене джерелом радости, втіхи й заохочення. Про щось, що мене підбадьорило й наповнило моє серце надією. Я, самотня матір, усвідомила, що теж можу виховувати своїх дітей чесними, порядними й щасливими людьми, які даватимуть собі в житті раду та вмітимуть налагоджувати творчі, глибокі, вартісні стосунки з іншими.
Раніше страх перед тим, що самотній матері це не під силу, був для мене проблемою та джерелом розгублености. Я була майже певна, що, як жінка, яка в дитинстві не зазнала батьківської любови, не можу наділити цим благословенням і своїх дітей. І тому почувалася засмученою. Я запитувала себе: “Хто і як має бути для моїх дітей авторитетом, їхнім героєм? Хто і як міг би обдарувати їх турботою та любов’ю? Як я можу забезпечити дітям таке батьківське благословення?”
Я розмірковувала також над тим, що маю зробити, аби у моєму серці загоїлася рана, якої завдала мені відсутність у моєму житті тата. Я ніколи не відчувала його турботи й благословення. І не пізнала також батьківської любови.
Я розпачливо запитувала Бога, чому мене так обділено, скаржилася Йому, що почуваюся самотньою і не знаю, як упоратися з викликом, перед яким опинилася.
Господь Бог показав мені, що я зовсім не сама і не повинна почуватися самотньою та слабкою, бо Він – святий і всемогутній Бог – постійно перебуває зі мною. Він є Батьком і для мене, і для моїх дітей та готовий будь-якої миті вділити своє батьківське благословення. Мені достатньо попросити про це та відкрити Йому своє серце. Я відчула, що можу також, як мама, передати Його благословення – Боже й батьківське – своїм дітям, а Господь Бог відкриє для них свою скарбницю добра – Небеса.
Господь Бог показав мені, що я можу молитися за своїх дітей, аби вони отримали благословення, яке Він – їхній небесний Тато, Авва – хоче їм уділити. Натхнена Святим Духом, я знайшла приклади того, як молитися за дітей і як пізнати любов і турботу Отця Небесного. Ідеться про приклади молитви за синів і доньок. Я вирішила цим скористатися: поклала долоні на плечі свого сина й промовила ті добрі слова, які диктувала мені дочка, читаючи текст молитви. А потім син диктував слова, які я промовляла, молячись за свою доньку. В цей час я дуже виразно відчувала Божу присутність і Його любов. Промовлені з вірою слова молитви, що долинають до Божого престолу, мають силу та пророкують дітям добре майбутнє. А їм потрібне усвідомлення, що існує хтось, хто є їхнім заступником перед Небесним Отцем. Безперечно, це стане для них джерелом заохочення, надії та почуття безпеки. Навіть якщо забракне земного батька і його благословення, мати має привілей виголошувати над своїми дітьми слова, що свідчать про прихильність та любов небесного Тата.
Якщо ми відчуватимемо у своєму серці Божу любов, це даруватиме нам силу, зміцнюватиме почуття власної цінности й безпеки, утверджуватиме нашу ідентичність як Божих дітей. Я не занепадаю духом, тому що Бог завжди зі мною, а отже благословлятиме мене та моїх дітей. І знаю, що можу постійно просити Його про це».
(«Лист до редакції», «Наші інспірації», зима 2010)
Це прекрасне свідчення самотньої матері показує, яким важливим у процесі налагодження порозуміння в сім’ї є наше, жінок, рішення про те, що хочемо бути особами, які дарують іншим утіху й заохочення. Псалмопівець запитував Бога:
«Хто та людина, що хоче життя, що любить дні довгі, щоб бачити добро? Свого язика бережи від лихого, а уста свої від говорення підступу. Відступися від злого і добре чини, миру шукай і женися за ним!» (Пс. 34:13-15)